Іван Франко - Відрубність Галичини

Одне з найцікавіших питань як педагогічної, так і суспільної точки зору: скільки учениць, що так гарно і з таким запалом розпочали і закінчили підготовчий клас, пройшли курс дальших чотирьох років навчання і витримали випробування екзаменів на атестат зрілості? Останній звіт, складений цього року, дає нам такі відомості: з 51 дівчини, що закінчили перший підготовчий клас, дійшло до випускних екзаменів наприкінці 1895 навчального року тільки 18; найстаршій з них було 23 роки, наймолодшій 18. Одна із випускниць була донькою селянина, одна робітника, одна ремісника, одна промисловця, решта (14) – доньками службовців, учителів, лікарів і т. п.

Пильнішої уваги заслуговує звіт про перші іспити на атестат зрілості в цій гімназії. З 18 учениць, які успішно закінчили четвертий клас (в тому числі 6 з відзнакою), приступило до випускних іспитів 16, з відзнакою склало 3, на добре склало 7, відпало 2, 4 дозволено складати іспит після канікул з однієї дисципліни. Результат цей можна вважати блискучим, оскільки дівчатам довелось подолати більші труднощі, ніж хлопцям, а саме: 1) за 5 років вони мусили оволодіти навчальним матеріалом, на який хлопці витрачають 8 років, 2) жіноча гімназія досі не має права публічної гімназії, і тому під час випускних екзаменів їх питали з інших предметів (релігії, натуральної історії, початкового курсу філософії), яких не питають під час випускних екзаменів в публічних гімназіях, 3) в публічних гімназіях відмінників звільняють від питань з деяких дисциплін, чого не було тут, нарешті, 4) приймати випускні екзамени в жіночій гімназії доручено вчителям інших закладів, тобто таким, яких учениці не знали, а отже, не могли пристосуватись до їх методу опитування і вимог.

Недавно тому в залі ратушевій у Львові відбулося передвиборче зібрання для вибору посла до ради державної, під многими оглядами дуже цікаве. Оба кандидати, котрі на тім зібранні виступали, стараючись про мандат посольський, а також провідник зібрання, інтерпелянти і весь хор, кричачий браво та плещучий в долоні, – всі вони голосно, перед цілим світом заявили, що при всіх діланнях, мовах і заявах полякам ходить тільки про відбудування Польщі, що австрійська конституція, австрійський парламент і теперішнє домінуюче становище поляків в Австрії, – що все те тільки вигодні сходи, котрі мусять їх швидше чи пізніше запровадити в пожаданий храм Польщі «od morza do morza» 40 40 Від моря до моря (польськ.) . .

Очевидна річ, що така незвичайна і одверто протидержавна маніфестація львівських поляків мусила звернути на себе увагу дуже широких кругів. У Відні і в Берліні взято її собі ad notam 41 41 На замітку (лат.) . , намісник крайовий побачився через неї дуже в немилім положенні супроти корони і в першім пориві невдоволення схотів зложити свій уряд, – деякі польські часописи, а особливо краківський «Czas», виступили з гострою доганою проти загорільців, компрометуючих «невчасними» вибухами польську справу. Правда, принципової дискусії про саму сутність тої справи і сей факт не викликав у польській печаті. Навіть ті газети, которі раді б якнайбільше уступів зробити русинам, которі бажають для всіх притиснених справедливості (як «Dziennik Poznański»), і ті не видять нічого аномального в тім яркім вибуху польських стародержавних аспірацій у Львові, т. є. будь-що-будь на руській землі. Вони признають, що вибух був невчасний, нетактовний, непотрібний, – але поза такі часто практичні, хвилево утилітарні погляди дальше не ідуть. Значить, коли б інша пора, відповідна констеляція політична, то виступати з такими аспіраціями у Львові чи в Києві – і овшім можна би. Правда, ми надто і надто добре знаємо наших галицьких поляків, щоб думати, що вони з власної волі і з власної розваги, навіть по найтяжчих і найстрашніших науках караючої всяку помилку історії, уступлять з раз занятого хибного становища. Коли котрий народ в Європі, то, певно, поляки найбільше мають вже з природи той дар – ігнорувати науку історії і обманювати самих себе до послідньої хвилі, коли, крім себе, нікого більше обманити не можуть. Хто перегляне історію польських повстань з нашого віку: в рр. 1831, 1846, 1848 і 1863, – той вичитає в ній кривавими буквами написану історію систематичного і неулічимого засліплення. Раз за разом кричачі, немилосердні факти говорили їм, що в нашім віці ідея старої Польської держави, ідея історичної Польщі мусить уважатися пережитою і безповоротно погибшою, – ні, з упертістю, гідною ліпшої справи, з ентузіазмом, викликаючим глибокий жаль, з правдиво трагічною фатальністю одно покоління за другим перлося в ту бездонну пропасть і погибало в ній. Раз за разом вони переконувалися, що всі мужики бувших польських земель, без огляду на народність, противні навіть споминкам про історичну Польщу, – а предсі жили в тім переконанні, що назва «Polska od morza do morza» є якимсь чародійським словом, котре, в свій час кинене в маси народу, мов іскра електрична, потрясе всі серця, підойме всі руки до відбудування того раю.