Френсіс Фіцджеральд - Романи

Книга за 1912 рік шокувала Еморі своїми цифрами: різко зменшилась кількість облігацій і впали доходи. Ця різниця не була такою відчутною із грішми Беатріс, але було зрозуміло, що попереднього року батько провів декілька невдалих біржових операцій із нафтою. Нафта згоріла, а Стівен Блейн сильно обпікся. Наступний рік і подальші показували той самий спад, і Беатріс почала вперше використовувати свої власні кошти для утримання будинку. Рахунок за послуги її лікаря за 1913 рік становив більше дев’яти тисяч доларів.

Достеменний стан справ видавався містеру Бартону туманним і заплутаним. Були нещодавні вкладення, але надходження від них на даний момент були сумнівними, і він здогадувався, що, можливо, були інші спекуляції й обмінні операції, щодо яких з ним не консультувалися.

Через декілька місяців Беатріс написала Еморі листа із повним викладенням їхньої ситуації. Загальний підсумок статків Блейнів і О’Хара складався із маєтку в Лейк-Дженева і приблизно півмільйона доларів, який був вкладений у доволі консервативні шестипроцентні облігації (хоча Беатріс додала, що при першій нагоді обміняє їх на акції залізних і трамвайних компаній).

«Я більше аніж упевнена, – писала вона Еморі, – єдине, в чому ми можемо бути переконані, це те, що люди не сидять на місці. Приміром, Форд давно облаштовує свої справи довкола цієї ідеї. Отже, я дала вказівку містеру Бартону вкладати в такі компанії, як «Північна Тихоокеанська» і «Компанія швидких міських перевезень» (так вони називають трамваї). Ніколи собі не пробачу, що не купила акцій «Віфлеємської сталі». Я чула про них дивовижні історії. Ти мусиш зайнятись фінансами, Еморі! Я впевнена: ти зможеш себе в цьому проявити. Почати можна з кур’єра або касира, і я переконана, що ти дуже швидко піднімешся по кар’єрній драбині. Якби я була мужчиною, я би просто закохалась у біржові операції (схоже, то моя стареча пристрасть). До речі, хочу обговорити з тобою ще дещо. Кілька днів тому я познайомилась на чаюванні із надзвичайно сердечною місіс Біспам. Вона розповіла, що її син навчається в Єлі, і він їй пише, що всі тамтешні студенти носять легку одяганку навіть узимку, і ходять з непокритими головами і в легких черевиках навіть у найхолодніші дні! Отже, Еморі, я не знаю, чи є така мода в Принстоні, але я не хочу, щоб ти був таким дурнем! Такі бевзі можуть підхопити не тільки пневмонію, але й усілякі форми легеневих захворювань (а ти завжди був схильний до них). Синку, ти не можеш експериментувати зі своїм здоров’ям! Я в цьому на собі переконалась. Я не буду посміховиськом, щоб давати тобі вказівки (як, без сумніву, роблять інші матері), не буду наказувати тобі взувати теплі черевики, хоча я пам’ятаю, як якогось Різдва ти не застібав жодної пряжки, і вони постійно хлопали, а ти відмовлявся їх застібати, бо казав, що така мода. Тобі вже майже двадцять, любий, і я не можу постійно стежити, чи ти уважний до себе.

Здається, дуже напутній лист вийшов. Останнього разу я зауважила, що брак коштів для своїх забаганок перетворює хлопця на зануду і домосіда (але у нас ще їх вистачає, якщо, звісно, не надто тринькати). Пильнуй себе, мій любий хлопчику, і пиши мені принаймні раз на тиждень, інакше я починаю уявляти собі всілякі жахіття.

На Різдво монсеньйор Дарсі запросив Еморі на тиждень у гості в стюартівський палац на Гудзоні, і в них відбулась довга розмова біля каміна. Монсеньйор трошки погладшав, але його особистість ще більше розвинулась. Еморі почувався спокійно, як на відпочинку, занурюючись у м’які подушки на низьких фотелях і закурюючи сигарету разом із монсеньйором, як двоє джентльменів середнього віку.

– Я хочу покинути навчання, монсеньйоре.

– Чому?

– Уся моя кар’єра пішла з димом. Я знаю, для вас то несуттєво, але…

– Якраз навпаки. Я гадаю, це дуже важливо. Хочу почути всю історію, все, що з тобою відбулось, відколи ми востаннє бачились.

Еморі в деталях описав усю руйнацію його честолюбних замірів, і через півгодини з його голосу вже зникли усі нотки байдужості.

– А що б ти робив, якби залишив коледж? – запитав монсеньйор.

– Не знаю. Мені б хотілось подорожувати, але ця надокучлива війна усі плани зруйнувала. Принаймні, мама буде зневажати мене, якщо я не закінчу. Я просто спантеличений. Керрі Голідей пропонує, щоб ми разом вступили до ескадрильї Лафаєт.

– Ти ж знаєш, що тобі туди не хочеться.

– Інколи хочеться, я б хоч зараз поїхав.