Hermann Hesse - Казки, легенди, притчі

Тим часом хлопчик підріс, і тепер у його матері траплялися такі моменти, коли вона із сумом поверталася подумки до ночі після хрестин. Август весело гасав сусідніми вулицями, йому завжди тішилися, дарували горіхи та груші, тістечка й іграшки, його годували й поїли, підкидали верхи на колінах, дозволяли рвати квіти в садках. Він часто приходив додому пізно ввечері й з відразою відсував від себе суп, що зварила його матір. Коли вона журилася через це й починала плакати, йому ставало нудно, і він із невдоволеним виглядом лягав у своє ліжко, а коли вона якось посварила його й покарала, він почав кричати та скаржитися, що всі поводяться з ним дуже мило і люб’язно, одна тільки матір – ні. Тому вона часто сумувала, а іноді й не на жарт сердилася на свого синочка. Проте коли він потім засинав на своїй подушці, і на його невинному дитячому обличчі мигтіло світло від її свічки, серце її лагіднішало, і вона обережно, щоб не розбудити, цілувала його. Це вона сама винна в тому, що всі любили Августа. І вона часом із сумом і мало не з жахом думала про те, що, можливо, краще б вона тоді не загадувала такого бажання.

Одного разу, коли вона стояла біля гераней під вікном пана Бінсвангера й зрізала ножицями зі стебел зів’ялі квіти, несподівано почула з боку подвір’я, що за двома будинками, голос свого хлопчика. Вона заглянула за ріг будинку й побачила, як він, красивий і гордовитий, стоїть, притулившись спиною до стіни, а перед ним стоїть дівчинка, на зріст вища від нього й благально дивиться на нього й промовляє:

– Будь ласочка, поцілуй мене!

– Не хочу, – відказав Август і засунув руки в кишені.

– Ну, будь ласочка, – повторила вона, – я тобі теж дам щось гарне.

– А що саме? – поцікавився хлопчик.

– Я маю два яблука, – промовила вона нерішуче.

Але він відвернувся і скривив обличчя.

– Я не люблю яблук, – проказав він зневажливо й хотів тікати.

Але дівчинка схопила його за руку й догідливо промовила:

– Чуєш, я маю гарну каблучку.

– Ану, покажи! – велів Август.

Вона показала йому каблучку, він прискіпливо оглянув її, затим зняв з її пальця й надів на свій, подивився на світло й зостався задоволений.

– Ну, гаразд, один раз я тебе поцілую, – промовив він мимохідь і недбало поцілував дівчинку в губи.

– А тепер підемо пограємося разом, – довірливо сказала вона і взяла його за руку.

Але він відштовхнув її і сердито вигукнув:

– Дай мені врешті-решт спокій. У мене і без тебе багато друзів, з якими я можу гратися.

Заплакавши, дівчинка пішла, а він скривив обличчя, що виражало нудьгу й роздратування, затим покрутив каблучку на пальці, роздивився її і, насвистуючи, повільно пішов геть.

Матір його стояла із садовими ножицями в руці, налякана жорстокістю й пихатістю, з якою її син приймав любов іншої людини. Вона забула про квіти і стояла, хитаючи головою, і повторювала про себе: «Який же він злий. Який же він безсердечний».

Однак невдовзі, коли Август повернувся додому і вона закликала його до відповіді, він, сміючись, подивився на неї своїми голубими очима без найменшого відчуття провини, а тоді заспівав і почав підлещуватися до неї, і був він такий утішний, такий милий і лагідний, що вона розсміялася й вирішила, що в дитячих справах не слід до всього ставитися занадто серйозно.

Тепер уже не всі прокази сходили хлопчику з рук. Хрещений батько Бінсвангер був єдиною людиною, до кого він ставився з повагою, і коли Август приходив увечері до нього в кімнату, старий промовляв: «Сьогодні вогню в каміні не буде і музики теж, янголятам сумно від того, що ти так нечемно поводився». Тоді Август мовчки йшов додому, падав на ліжко і плакав, а потім кілька днів намагався з усіх сил бути чемним і люб’язним.

Проте вогонь у каміні горів дедалі рідше й рідше, і підкупити хрещеного батька не вдавалося ні сльозами, ні улещанням.

Коли Августу виповнилося дванадцять років, чарівний лет янголят у кімнаті старого став уже далеким сном, і якщо він колись снився йому вночі, то наступного дня сам ставав особливо бешкетним і галасливим, і, немов полководець, проганяв своїх численних товаришів через різні перешкоди.

Його мати давно втомилася вислуховувати від усіх вихваляння синочка і чути, який він милий і люб’язний, коли вона сама мала з ним тільки проблеми. І коли одного чудового дня до неї завітав учитель Августа й повідомив, що він знає когось, хто може відправити хлопчика на навчання в чужі краї, вона порадилась зі своїм сусідом, і невдовзі потому весняного ранку до їхнього будинку під’їхала карета, і Август у новому гарному вбранні сів у неї й сказав матері, хрещеному батькові та всім сусідам: «Бувайте здорові», бо, він їде на навчання до столиці. Мати причесала наостанок його русяве волосся й благословила сина, затим коні рушили, й Август відбув у невідомий світ.