Hermann Hesse - Казки, легенди, притчі

Поряд із бідолашною жінкою Елізабет мешкав один старий чоловік, який майже не виходив на вулицю, а коли це траплялося, то перед людьми поставав маленький сірий дідок у шапочці з китичкою та зеленою парасолькою, спиці якої були виготовлені ще з китового вуса, як у давні часи. Діти боялися його, а дорослі вважали, що в нього, напевно, є якісь причини, щоб так сторонитися людей. Його довгенько ніхто не бачив, але подеколи увечері з його маленького старенького будиночка линула ніжна музика, немовби зроджена багатьма маленькими ніжними інструментами. Тоді дітлахи, проходячи мимо, запитували своїх матерів, чи це, бува, не янголи співають або, може, русалки, але матері нічого про це не знали й тільки відповідали: «Ні, ні, це, напевне, музична шкатулка».

Цей чоловічок, якого сусіди називали паном Бінсвангером [33] Бінсвангер – базельський психіатр Людвіг Бінсвангер (1881–1966), хороший знайомий Гессе. , у дивний спосіб приятелював із фрау Елізабет. Вони ніколи не розмовляли одне з одним, але, проходячи повз вікна будинку своєї сусідки, старенький пан Бінсвангер щоразу люб’язно вітався з нею, а вона вдячно кивала йому у відповідь і була дуже приязно налаштована до нього. Вони обоє розмірковували так: якщо мені стане зовсім сутужно, то я, звісно, звернуся за порадою до сусіднього будинку. І коли починало сутеніти, і фрау Елізабет, сидячи біля вікна, сумувала за загиблим коханим та думала про свою дитятку й віддавалася мріям, пан Бінсвангер тихенько відчиняв стулку вікна, і з його темної кімнати линули тихі сріблисті звуки заспокійливої музики, наче місячне сяйво з розірваної хмари. А біля заднього вікна росло кілька старих гераней, які він, хоча й забував поливати, стояли завжди зеленими, на них було багато цвіту, і вони ніколи не в’янули, тому що фрау Елізабет щоранку поливала їх і доглядала за ними.

Стало повертати на осінь, й одного непогожого вітряного дощовитого вечора на вулиці Мостакер не було жодної душі, і ось бідолашна жінка відчула, що настав її час, їй стало лячно від того, що вона самотня. Проте ближче до півночі прийшла якась старенька жінка з ліхтарем, увійшла до будинку, закип’ятила воду, розстелила ряднину й зробила все, що роблять у такому разі, коли на світ має з’явитися немовля. Фрау Елізабет мовчки спостерігала за її діями, і тільки коли дитятко з’явилося на світ і заснуло в нових м’якеньких пелюшках своїм першим сном на землі, вона поцікавилася у старенької, як та тут опинилася.

«Мене направив до вас пан Бінсвангер», – відповіла старенька, і після цього втомлена породілля заснула. Прокинувшись уранці, вона побачила, що для неї вже було спряжено молоко, в кімнаті все було чистенько прибрано, а біля неї лежав її синочок і кричав, тому що був голодний, але стара тоді вже пішла. Мати піднесла малятко до грудей і пораділа з того, що хлопчик такий гарненький і міцненький. Вона подумала про його загиблого батька, який ніколи не побачить свого синочка, і на її очі навернулися сльози, вона притиснула сирітку до серця і ще раз посміхнулася, а тоді заснула разом із малюком. Коли вона прокинулася, то молоко й суп вже були на столі, а дитятко лежало в чистеньких пелюшках.

Невдовзі, однак, мати одужала, набралася сил і вже сама могла піклуватися про себе та маленького Августа. І тут її осяйнула думка, що синочка треба похрестити, а в неї немає для нього хрещеного батька. Ввечері, коли стало сутеніти й із сусіднього будиночка знову долинала солодка музика, вона пішла до пана Бінсвангера й нерішуче постукала у темні двері. Той привітно вигукнув: «Заходьте!» і вийшов їй назустріч, але музика несподівано припинилася, і в кімнаті на столі перед книжкою стояла маленька стара лампа – все було так, як і в інших людей.

–Я прийшла до вас, промовила фрау Елізабет, – щоб подякувати вам за те, що ви прислали до мене таку милу жінку. Я їй радо заплачу, як тільки знову зможу працювати, і щось зароблю, але тепер я маю інший клопіт. Хлопчика треба похрестити й назвати Августом на честь його батька, та я нікого не знаю і не маю кого покликати за хрещеного батька.

–Так, я теж подумав про це, – відказав сусід і провів долонею по своїй сивій бороді. – Було б добре підшукати йому порядного та заможного хрещеного батька, який піклувався б про нього, якби ваші справи пішли зовсім кепсько. Але ж я теж тільки стара й самотня людина, і в мене мало друзів, тому я не можу вам когось порадити, хіба що ви візьмете мене самого за хрещеного батька.