Hermann Hesse - Казки, легенди, притчі

Бідна мати зраділа, подякувала старенькому й запросила його стати хрещеним батьком. Наступної неділі вони понесли немовля до церкви й охрестили його, і та старенька жінка теж прийшла туди й подарувала хрещенику один талер, а коли мати стала відмовлятися від такого подарунка, старенька проказала:

– Візьміть, я вже стара і маю все, що мені потрібно. Може, цей талер принесе вам щастя. Я колись радо зробила одну добру послугу пану Бінсвангеру— ми з ним давні друзі.

Затим вони пішли разом додому, і фрау Елізабет зварила гостям каву, а сусід приніс торт, отож і вийшли справжні хрестини. І коли вони поїли й попили, а дитя давно вже спало, пан Бінсвангер скромно проказав:

– Отже, я тепер хрещений батько маленького Августа. І я був би радий подарувати йому королівський замок і повну торбу золотих монет, але цього я не маю, а можу тільки докласти ще один талер до талера пані куми. Однак усе, що я можу зробити для нього, це обов’язково повинно здійснитися, фрау Елізабет. Ви, звісно, вже побажали своєму синочку всіляких благ і гараздів. Поміркуйте ж тепер над тим, що, на ваш погляд, було б для нього з усього найкращим, і я потурбуюся про те, щоб це справдилося. Ви можете загадати для свого хлопчика будь-яке бажання, але тільки одне, порозмисліть гарненько, і коли ви сьогодні ввечері почуєте мою музичну шкатулку, прокажіть своє побажання хлопчику на ліве вухо, і воно справдиться.

З цими словами він хутко пішов. Хрещена мати пішла разом із ним, і фрау Елізабет зосталася сама. Вона була здивована і, якби в колисці не лежали два талери, а на столі не стояв торт, то вона подумала б, що все це їй наснилося. Вона сіла біля колиски, і, гойдаючи дитину, розмірковувала та придумувала всілякі чудові побажання. Спочатку вона хотіла зробити його багатим або красивим, або дуже сильним, або кмітливим і розумним, але у всьому завжди виявлялася якась заковика, і врешті-решт вона подумала: це старий, напевне, просто пожартував.

Уже стемніло, і вона задрімала, сидячи біля колиски, стомлена і від гостей, і від турбот і від своїх розмірковувань, як тут із сусіднього будинку долинула приємна, лагідна музика, така ніжна й мила, яку ще не видавала жодна музична шкатулка. Від цих звуків фрау Елізабет очýтилась, отямилася, і тепер знову повірила в сусіда Бінсвангера та його подарунок хрещенику. І чим більше вона думала, чим більше побажань з’являлося в неї, тим більше заплутувалися її думки, і вона не могла ні на що зважитися. Вона зажурилася, у її очах з’явилися сльози, аж тут музика стала затихати й завмирати. Вона вирішила, якщо не загадає бажання цієї ж миті, то буде пізно, і все пропаде.

Зітхнувши, вона нахилилася над своїм дитятком і прошепотіла йому на ліве вушко:

– Синочку, бажаю тобі… бажаю тобі… – і коли чарівлива музика вже зовсім затихла, вона злякалася й ураз проказала: – Бажаю тобі, щоб тебе любили всі люди.

Звуки тепер замовкли, і в темній кімнаті запанувала мертва тиша, а вона схилилася над колискою й плакала, сповнена страху та тривоги, й промовляла:

– Ах, я побажала тобі всього найкращого, що тільки знаю, але, можливо, що це все-таки не те, бо навіть, якщо всі люди полюблять тебе, ніхто не любитиме тебе так, як твоя матір.

Август ріс, як і всі інші діти. Він був вродливим русявим хлопчиком зі світлими, жвавими очима. Мати його голубила, і всі люди приязно ставилися до нього. Фрау Елізабет ще раніше помітила, що її побажання синочкові збувається, бо як тільки він зіп’явся на ніжки й став виходити на вулицю, всі люди, хто бачив його, вважали хлопчика красивим, жвавим і, як для дитини, винятково кмітливим. Усі подавали йому руку, заглядали в очі й виявляли свою прихильність. Молоді матері посміхалися до нього, а бабусі дарували яблука, а якщо він, бува, підло вчинить, [34] …а якщо він, бува, підло вчинить… – аналогія з героєм казки Е. Т. А. Гофмана «Крихітка Цахес», якому приписували всі добрі справи інших людей. то ніхто не вірив, що це він міг так зробити, якщо ж заперечити це було неможливо, всі стенали плечима й промовляли: «На таке миле хлоп’ятко ображатися не можна».

До його матері приходили люди, яких притягував цей гарненький хлопчик, і якщо раніше її мало хто знав і мало хто шив у неї, то тепер замовлень стало набагато більше, ніж вона сама собі колись цього бажала. Їй і хлопчику жилося добре, і куди б вони не приходили вдвох, сусіди тішилися їм, привітно вітали і довго дивилися услід щасливцям.

Найбільше подобалося Августу гостювати в його хрещеного батька, який запрошував його іноді ввечері до свого будиночка. Там було темно, тільки в чорній ніші каміна жевріло невеличке червонясте полум’я. Старенький клав хлопчика біля себе на розстелену на підлозі звірячу шкіру, дивився разом із ним на тихе полум’я й розповідав йому довгі історії. Траплялося, коли довга історія закінчувалася і хлопчика хилило на сон, він дивився у темній тиші напівсонними очима на вогонь, із темряви зринала приємна, багатоголоса музика. А після того як вони обидва довго й мовчки слухали її, часто траплялося, що вся кімната несподівано наповнювалася маленькими осяйними янголятами, вони змахували своїми світлими золотавими крильцями, мов у чудовому танці, майстерно кружляли парами, і співали в лад танцю, сотні голосів зливалися у співзвуччя, сповнене радості й світлої краси. Це було найпрекрасніше з усього того, що Август будь-коли чув і бачив. Коли він згодом згадував своє дитинство, то у його пам’яті зринала ця тиха темна кімната хрещеного батька й червонясте полум’я в каміні, музика й урочистий, чарівний лет золотавих янголят.