Yevgeny Zamyatin - 1984. Ми

Троє чоловіків не поворухнулись. Але коли Вінстон знову глянув на змарніле обличчя Рузерфорда, він побачив, що його очі були повні сліз. І тоді він вперше помітив, з якимось внутрішнім тремтінням (хоча тоді він ще не розумів причину цього тремтіння), що і у Ааронсона, і у Рузерфорда були зламані носи.

Трохи пізніше всіх трьох знову заарештували. З'ясувалося, що з моменту звільнення вони брали участь у нових змовах. На другому суді вони знову зізналися у всіх своїх старих злочинах, а також у цілому ряді нових. Їх стратили, і їх доля була записана у партійних архівах як наочне попередження майбутнім поколінням. Приблизно через п'ять років після цього, у 1973 році, Вінстон розгортав документи, які щойно випали з пневмопошти на його стіл, саме тоді він і натрапив на клаптик паперу, який, вочевидь, випадково змішався з документами, а потім про нього просто забули. Коли він розгладив листок, він побачив, що це була половина газетної сторінки, вирвана з випуску «Таймс» приблизно десятирічної давності. Це була верхня частина сторінки, тож на ній була вказана дата. Там була фотографія учасників якогось партійного з'їзду у Нью-Йорку. Серед учасників були Джонс, Ааронсон і Рузерфорд. Їх не можна було ні з ким сплутати, та й їхні імена були зазначені у підпису до фото.

Справа у тому, що на обох процесах всі троє зізналися, що саме в цей день перебували на території Євразії. Вони прилетіли з секретного аеродрому в Канаді прямо до Сибіру, де зустрічалися з представниками Євразійського генерального штабу для передачі важливих військових таємниць. Ця дата добре запам'яталася Вінстону, бо це був день літнього сонцестояння. Висновок був лише один: зізнання були брехнею.

Не те щоб це якось здивувало Вінстона, бо вже у той час він розумів, що люди, які були знищені у ході чисток, насправді не скоювали злочинів, у яких їх звинувачували. Але це! Це вже були конкретні докази! У його руках зараз знаходився реальний фрагмент скасованого минулого, як древня кістка, яку знайшли не у тому шарі грунту і це зруйнувало всі існуючі геологічні та біологічні теорії. Цього клаптику було достатньо, щоб зрівняти Партію з землею, якби ця фотографія якимось чином могла бути опублікована і про факт такої фальсифікації стало відомо у всьому світі.

Він одразу взявся до роботи. Як тільки він зрозумів, що це була за фотографія і що вона означала, він накрив її іншим аркушем паперу. На щастя, коли він розгорнув її, вона була перевернута догори ногами, і навряд чи телеекран встиг зафіксувати, що там було зображено.

Вінстон поклав блокнот на коліно і відсунувся на стільці так, щоб бути якомога далі від телеекрану. Зберігати потрібний вираз обличчя було нескладно, і навіть дихання можна було контролювати, якщо гарненько постаратися, але от контролювати биття свого серця було неможливо, а телеекран був досить чутливим приладом, щоб вловити його ритм. Він просидів так хвилин десять, як йому здалося, і весь цей час його мучив страх, що якась випадковість видасть його, наприклад, раптовий протяг, який здує той клятий листок з його столу. Потім, не розгортаючи листок знову, він кинув газетну фотографію в дірку пам'яті разом з іншою макулатурою. Швидше за все, вже через хвилину вона перетворилася на жменьку попелу.

Це сталося десять або одинадцять років тому. Сьогодні він, напевно, зберіг би цей клаптик паперу. Дивно, але той факт, що він тримав тоді у руках ту фотографію, здавався йому важливим навіть зараз, незважаючи на те, що і сама фотографія, і подія, яку вона зафіксувала, були всього лише спогадами. Але чи означало це, що Партія вже не так добре контролює минуле, якщо до його рук потрапив доказ події, яка дійсно сталася (нехай навіть цей доказ вже знищено)?

Але сьогодні, якщо припустити, що ту фотографію можна якось воскресити з попелу, вона може вже навіть не бути доказом. У той час, коли він зробив своє відкриття, Океанія вже не воювала з Євразією, і, мабуть, троє мерців зрадили свою країну вже в інтересах Остазії. З тих пір ситуація кілька разів змінювалася. Швидше за все, зізнання неодноразово переписувалися допоки вихідні факти і дати повністю не втратили свого значення. Минуле постійно змінювалося. І найжахливішим було те, що він не міг зрозуміти, навіщо потрібен весь цей тотальний обман. Так, переваги фальсифікації минулого були очевидні, але кінцевий мотив Партії залишався для нього незрозумілим. Він знову взяв перо і написав: