Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Але 1340 року виникли нові причини для розбрату. Найвпливовіші громадяни мали два способи посилювати і зберігати свою владу. Перший полягав у тому, щоб усіляко зменшувати під час жеребу кількість нових посадовців, аби жереб випадав завжди їм або їхнім друзям. Другий – у тому, щоб керувати обранням правителів і, отже, завжди користуватись їхньою прихильністю. Цей другий спосіб був для них таким важливим, що їм уже було замало двох ректорів і вони часто додавали ще одного. І от 1340 року вдалось їм провести третю людину – месера Якопо Габріеллі да Губбіо зі званням капітана варти й надати йому всю владу над іншими громадянами, і він, бажаючи вдовольнити правителів, творив усілякі несправедливості. Серед ображених ним громадян опинилися месер П’єтро Барді й месер Бардо Фрескобальді, нобілі, а тому, природно, люди вельми зверхні, і вони не бажали терпіти, щоб якийсь чужинець ні з сього ні з того, вислужуючись перед небагатьма членами уряду республіки, ображав їх. Замисливши помсту, вони вчинили заколот проти нього і проти уряду, і в цьому заколоті взяли участь багато нобільських родів і дехто з пополанів, яким тиранія правителів була кісткою в горлі. Задум полягав у тому, щоб зібрати у своїх домівках достатню кількість озброєних людей і рано-вранці наступного дня, після урочистого поминання Всіх святих, коли громадяни ще молитимуться в церквах за упокій душ своїх близьких, вбити капітана й головних членів уряду, а потім обрати нову Синьйорію та провести реформи в державі. Але коли йдеться про задуми дуже небезпечні, їх зазвичай вельми докладно обговорюють і з утіленням не дуже-то поспішають, а тому заколоти, для здійснення яких потрібен час, переважно розкриваються. Один із заколотників, месер Андреа Барді, міркуючи про це, схильний був більше піддатися страху перед покаранням, аніж тішитися надією на помсту. Він розповів про заколот своєму зятю, Якопо Альберті, який видав усе пріорам, а ті попередили інших урядовців. Небезпека насувалася, бо день Усіх святих був не за горами, і от багато громадян, зібравшись у палаці та вважаючи, що зволікання може бути згубним, почали вимагати, щоб Синьйорія наказала бити на сполох, закликаючи народ до зброї. Гонфалоньєром був Тальдо Валоні, а одним із членів Синьйорії Франческо Сальв’яті. З Барді вони були родичі, тож бити в дзвони їм аж ніяк не кортіло, тому вони висловили думку про те, що озброювати народ із будь-якого приводу – справа небезпечна, бо коли в руках натовпу влада – утримати його зась, і ніколи з того нічого доброго не виходило, що розпалити пристрасті легко, а погасити важко і що краще буде, мабуть, спершу перевірити відомості про заколот і покарати винних, вживши проти них звичайних громадянських заходів, ніж загрожувати добробуту Флоренції, вживши за простим доносом заходів надзвичайних. Ніхто не хотів цього слухати, членів Синьйорії погрозами та образами змусили бити у дзвони, і, зачувши їх, усі громадяни, озброївшись, збіглися на площу. Зі свого боку, Барді та Фрескобальді, бачачи, що задум їхній викрито, вирішили або славно перемогти, або з честю загинути й теж узялися до зброї, сподіваючись успішно захищатись у тій частині міста за річкою, де були їхні оселі. Вони укріпилися на мостах, оскільки розраховували на допомогу нобілів, що мешкали в контадо, та інших своїх друзів. Однак у цьому вони помилилися, бо пополани з їхнього кутка міста стали на захист Синьйорії. Оточені зусібіч заколотники очистили мости і відступили на вулицю, де жили Барді, як найзручнішу для захисту, і там хоробро оборонялися. Месер Якопо да Губбіо, знаючи, що заколот спрямовано переважно проти нього, і боячись смерті, так вжахнувся, що зовсім розгубивсь, і нічого не робив, оточений своєю озброєною охороною неподалік від Палацу Синьйорії. Але інші правителі, не настільки винні, виявляли разом з тим більше мужності, особливо подеста, на ймення месер Маффео деї Карраді. Він вирушив на місце бою, перейшов без найменшого страху міст Рубаконте просто під мечі людей Барді та знаками показав, що хоче з ними говорити. Чоловіка цього так поважали через його високі моральні якості й інші достоїнства, що битва миттю припинилась і його стали уважно слухати. У словах розсудливих, але сповнених стурбованості, засудив він їхній заколот, показав, яка небезпека їм загрожує, якщо вони не поступляться такому пориву народу, дав їм надію на те, що їх уважно вислухають і будуть до них поблажливими, пообіцяв, що наполягатиме на тому, аби через справедливість їхнього обурення до них поставилися з належним співчуттям. Повернувшись потім до синьйорів, він заходився переконувати їх, щоб вони не добивалися перемоги ціною крові своїх співгромадян і нікого не засуджували, не вислухавши. І діяв він настільки успішно, що Барді й Фрескобальді зі своїми вийшли з міста і вирушили безперешкодно в свої замки. Після цього народ роззброївся, і Синьйорія задовольнилася тим, що притягла до відповідальності лише тих членів родин Барді та Фрескобальді, які здійняли зброю. Щоб послабити їхню військову міць, у Барді викупили замки Мангона і Верніа; було видано особливий закон, який забороняв громадянам мати укріплені замки ближче ніж за двадцять миль від міста. За кілька місяців відтяли голову Стьатті Фрескобальді та ще багатьом членам цієї родини, оголошеним бунтівниками. Однак правителям було недостатньо приниження та розгрому родин Барді й Фрескобальді. Як часто буває з людьми, що дедалі сильніше зловживають своєю владою та дедалі нахабнішими стають, вони, уже не задовольняючись одним капітаном варти, що дошкуляв усьому місту, призначили ще одного для інших земель Флоренції з особливо великими повноваженнями, щоб люди, які викликали у них підозру, не могли жити не тільки в місті, а й узагалі на території республіки. Так вони налаштували проти себе всіх нобілів, і ті готові були заради помсти й самі продатись, і місто продати кому завгодно. Вони чекали лише нагоди; це сталося незабаром, а вони скористались із цієї нагоди дуже швидко.