Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

І все ж не настільки вони занепали духом, щоб не готуватись, ідучи на будь-які витрати, до оборони, не споряджати нове військо, не посилати по допомогу до союзників. Однак цього всього було недостатньо для успішної протидії такому ворогу. Урешті-решт змушені були вони обрати своїм синьйором Карла, герцога Калабрійського, сина короля Роберта, щоб він погодивсь їх захистити, бо ці державці, звиклі самостійно правити у Флоренції, добивалися не дружби її, а покори. Карл, однак, у той час опікувався воєнними діями на Сицилії й не міг особисто прибути до Флоренції та прийняти владу, а тому послав туди француза Готьє, герцога Афінського, котрий як намісник свого синьйора захопив місто і почав призначати там посадовців на свій розсуд. Все ж поведінка його була цілком гідна, що навіть трохи суперечило його натурі, і він завоював загальне добре ставлення. Закінчивши свою сицилійську війну, Карл на чолі тисячі вершників прибув до Флоренції та ввійшов до неї в липні 1326 року, а це привело до того, що Каструччо вже не міг безперешкодно спустошувати флорентійські землі. Проте добру славу, завойовану своїми діями за стінами міста, Карл невдовзі втратив власне у місті, якому довелося зазнати від друзів тих збитків, яких воно не зазнало від ворогів, бо Синьйорія нічого не могла вирішувати без згоди герцога, і той за один рік витиснув із міста чотириста тисяч флоринів, хоча за укладеною угодою мав право не більше ніж на двісті тисяч: ці грошові побори він і його батько проводили у Флоренції мало не щодня. До цього лиха додались іще нові тривоги та нові вороги. Ломбардські ґібеліни настільки занепокоєні були появою Карла в Тоскані, що Галеаццо Вісконті й інші ломбардські тирани грошима та обіцянками приманили до Італії Людовіка Баварського, обраного всупереч папському бажанню імператором. Він удерся до Ломбардії, потім вирушив до Тоскани, де за допомогою Каструччо захопив Пізу і звідти, з награбованим добром, пішов на Рим. Через це Карл, побоюючись за Неаполітанське королівство, поспіхом покинув Флоренцію і залишив там намісником месера Філіппе да Саджінетто. Після того як імператор пішов із Пізи, Каструччо захопив її, але втратив Пістойю, яку в нього відняли флорентійці, змовившись із її жителями. Каструччо взяв у облогу це місто, причому з такою рішучістю та завзяттям, що хоч як намагалися флорентійці допомогти Пістойї, нападаючи то на військо Каструччо, то на його володіння, не змогли вони ані силою, ані хитрістю змусити його відмовитися від своїх планів, так люто прагнув він покарати пістойців і перемогти Флоренцію. Пістойя змушена була визнати його зверхність, але перемога ця виявилася для нього настільки славною, наскільки й гіркою, бо, повернувшись до Лукки, він невдовзі помер. А оскільки доля зрідка дарує благо або уражає нещастям, не додавши і нового блага і нового лиха, то і сталося, що в Неаполі тоді ж помер Карл, герцог Калабрії й володар Флоренції. Отже, флорентійці, не чекавши того, майже водночас позбулись і влади одного, і страху перед іншим. Звільнившись, вони заходились упорядковувати правління: всі колишні ради було скасовано, а замість них запровадили дві нові: перша – з трьохсот членів, яких обирали тільки з пополанів, і друга – з двохсот п’ятдесяти і з грандів, і з пополанів. Перша дістала назву Ради народу, друга – Ради комуни.

Імператор, прибувши до Рима, влаштував там обрання антипапи й ужив низку заходів проти папства: багато з них він утілив, але чимало з них і не мали успіху. Закінчилося тим, що з Рима він із ганьбою пішов і повернувся до Пізи, де вісімсот германських вершників, чи то чимось незадоволені, чи то через відсутність платні, повстали проти нього й укріпилися на Монтек’яро над Черульйо. Щойно імператор вийшов із Пізи до Ломбардії, вони захопили Лукку, вигнавши звідти Франческо Кастракані, якого там залишив імператор. Розраховуючи мати з цієї здобичі користь, вони запропонували Флоренції купити це місто за вісімдесят тисяч флоринів, але флорентійці, за порадою месера Сімоне делла Тоза, на цю пропозицію не пристали. Таке рішення було б для нашого міста вельми корисним, якби флорентійці його дотримувались, але невдовзі їхні настрої змінилися, що і призвело до чималого лиха. Бо коли можна було здобути це місто мирно і за дуже гарну ціну, вони від нього відмовились, а коли захотіли його та готові були заплатити значно більше, було вже пізно. Ці справи також спричинили те, що Флоренція знову запровадила зміни в своєму управлінні, що виявилися надзвичайно злощасними. Коли флорентійці відмовилися купити Лукку, її придбав за тридцять тисяч флоринів генуезець месер Герардіно Спінолі. Люди зазвичай не так поспішають узяти те, що їм легко дається, як спраглі того, до чого їм зась. Тільки-но стало відомо про угоду, укладену месером Герардіно, і про заплачену ним низьку ціну, як народ Флоренції запалився бажанням здобути Лукку, гніваючись і на себе, і на тих, хто радив відмовитися від покупки. Вирішивши будь-що забрати силою те, що відмовилися купити, він послав своє військо шарпати і грабувати луккські землі. Тим часом імператор пішов із Італії, а антипапу, за рішенням пізанців, відправили полоненим у Францію. Після смерті Каструччо 1328 року й до 1340 року флорентійці між собою жили мирно, опікуючись тільки зовнішніми справами та ведучи приватні війни в Ломбардії через появу там Іоанна, короля чеського, і в Тоскані за приєднання Лукки. Місто прикрасили новими будівлями та, за порадою Джотто, найвідомішого тоді художника, спорудили вежу Сан Репарата. 1333 року в деяких кварталах Флоренції через те, що води Арно піднялися на дванадцять ліктів вище від звичайного, сталася повінь. Багато мостів і будівель було зруйновано, однак усе відновили, не шкодуючи сил і витрат.