Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

До всіх лих додалась іще й пожежа. Спершу загорілось у Орто Сан Мікеле, у будинку Абаті, потім вогонь перекинувся на будинки Капонсаккі, які згоріли дощенту разом із будинками Маччі, Ам’єрі, Тоски, Чіпріані, Ламберті, Кавальканті й усім Новим ринком. Потім вогонь шугонув до брами Санта Марія, яка теж тоді вщент згоріла, і, повернувши до Старого мосту, знищив будинки Герардіні, Пульчі, Амідеї і Лукардезі та ще стільки інших, що згорілих будівель нарахували понад тисячу сімсот. Найпоширенішою думкою щодо цих пожеж була та, що вони виникли випадково під час однієї із сутичок. Та дехто стверджував, що місто підпалив Нері Абаті, пріор Сан П’єтро Скераджо, людина розбещена й охоча до злочинів: бачачи, що народ тільки й робить, що б’ється, він, мовляв, вирішив учинити таку мерзенність, із якою люди, заклопотані зовсім іншим, ніяк не можуть упоратись. А щоб це йому легше вдалося, він підпалив будинок своїх родичів, де його злочину ніхто не подумав би завадити. Так у липні 1304 року Флоренція і стала жертвою вогню. Серед усього цього безладу лише месер Корсо Донаті не брав до рук зброї, вважаючи, що так йому значно простіше буде стати посередником між обома сторонами, коли, втомившись, нарешті, від своїх боїв, вони захочуть помиритися. Вони й справді припинили збройні сутички, але більше від пересиченості заподіяним злом, ніж від прагнення до миру та злагоди. Закінчилось усе тим, що заколотників не повернули, і партія, що підтримувала їх, вийшла з боротьби послабленою.

Папський легат, повернувшись до Рима і дізнавшись про нові сутички у Флоренції, взявся переконувати папу, що, коли він хоче об’єднати Флоренцію, йому необхідно викликати до себе дванадцять найвідоміших її громадян, бо, щойно забракне поживи для всього цього зла, його нескладно буде і зовсім знищити. Папа дослухався до цієї поради, і викликані ним громадяни, серед яких був і месер Корсо Донаті, виконали його наказ. Ледве вони виїхали з Флоренції, як легат повідомив вигнанцям, що головних ватажків у місті немає і настав саме час повертатися. Тоді вигнанці, об’єднавшись, рушили до Флоренції, прорвалися через іще недобудовані мури до міста і досягли площі Сан Джованні. Гідне зауваги, що ті, хто щойно боровся за повернення вигнанців, коли вони, беззбройні, благали пустити їх на батьківщину, тепер повернули свою зброю проти них, побачивши, що вигнанці озброїлись і силою хочуть проникнути до міста. Бо для цих громадян спільна справа виявилася важливішою за особисті схильності, й вони, об’єднавшись із усім народом, змусили заколотників піти геть. Заколотникам, натомість, не вдалося досягнути своєї мети, тому що частину своїх людей вони залишили в Ластрі і не захотіли чекати месера Толозетто Уберті, який мав підійти до них із Пістойї з трьомастами вершниками. Бо вони вважали, що перемогу їм забезпечить не стільки сила, скільки стрімкість напору. У таких справах узагалі нерідко трапляється, що від зволікання втрачаєш сприятливий момент, а від надзвичайної швидкості не встигаєш зібратися на силі. Після втечі заколотників Флоренція знову повернулася до колишніх чвар. Щоб відняти владу в родини Кавальканті, народ силоміць відібрав у них стародавнє володіння їхнього роду, замок Стінке, що стояв у Валь-ді-Греве. Оскільки всі захоплені в цьому замку захисники його стали першими в’язнями зведеної нещодавно тюрми, цій новій будівлі дали назву замка, яка збереглася до сьогодні. Потім люди, які були при владі в республіці, відновили народні загони і видали цим загонам, що раніше збиралися під прапорами цехів, нові прапори. Начальники цих загонів почали називатися гонфалоньєрами компаній і колегами синьйорів: вони мали допомагати Синьйорії в разі будь-якого розбрату зброєю, а в мирний час – порадою. Двом правителям надали ще екзекутора, який разом із гонфалоньєрами мусив стримувати нахабство грандів. Тим часом помер папа, і месер Корсо разом із іншими громадянами повернувся до Рима, але життя було б і далі мирним, якби невгамовний дух месера Корсо не спричинив у місті нові чвари. Прагнучи популярності, він завжди висловлював думки, протилежні тим, яких дотримувалися правителі, і, щоб мати дедалі більшу довіру народу, завжди був на тому боці, куди тягнуло народ. Тому він виявлявся головним, коли виникали розбіжності або починались які-небудь виступи, і до нього звертались усі, хто хотів добитися чогось незвичайного. Через це його ненавиділи багато найшанованіших громадян, і ненависть ця посилилась до того, що в партії чорних почався розкол, бо месера Корсо підтримували сила і вплив приватних осіб, а супротивники його спиралися на державу. Та власне особистість його була оточена таким ореолом могутності, що всі його боялись. І от, щоб позбавити його симпатій народу, було застосовано найбільш відповідний для цього засіб: поширили чутки, що він замислив установити тиранію, а переконати в цьому кого завгодно було нескладно, настільки його спосіб життя відрізнявся від притаманного приватній особі. Думка ця ще зміцнилася, коли він узяв за дружину одну з дочок Угуччоне делла Фаджола, ватажка ґібелінів і білих, людини вельми впливової в Тоскані.