Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Отже, напруга дедалі зростала, і от сталося так, що значна кількість членів роду Черкі та роду Донаті зустрілися на одному похороні. Між ними почалася сварка, незабаром бійка, однак поки що все обмежилося безладом. Коли всі розійшлися по домівках, Черкі вирішили напасти на Донаті й рушили на них великим натовпом, та завдяки відвазі месера Корсо були відбиті й майже всі поранені. Усе місто озброїлося, Синьйорія та закони були безсилі перед шаленством знаті, а найрозумніші та найдоброчесніші громадяни жили в постійному страху. У Донаті та їхніх прибічників було більше причин для всіляких побоювань, бо вони були слабші, і от, аби залагодити їхню справу, месер Корсо порадився з іншими очільниками чорних і з капітанами ґвельфської партії, і вони вирішили, вважаючи, що це приборкає білих, просити папу прислати до Флоренції якого-небудь принца королівської крові, щоб він привів до ладу державу. Супротивна партія доповіла пріорам про ці збори й ухвалене на них рішення, зобразивши його як заколот проти народної волі. Оскільки обидві партії були озброєні, Синьйорія, що осміліла завдяки мудрим порадам Данте, одного з тодішніх її членів, вирішила озброїти народ Флоренції, до якого приєдналося багато жителів контадо. Отже, глави супротивних партій змушені були скласти зброю, після чого месера Корсо Донаті й багатьох із чорних було вигнано. Щоб засвідчити свою неупередженість, Синьйорія вигнала також декого з білих, які, проте, невдовзі повернулися до міста під тим чи іншим поважним приводом.

Месер Корсо і його прибічники, впевнені в тому, що папа на їхньому боці, вирушили до Рима і переконали його в тому, про що йому вже писали. При папському дворі перебував тоді Карл Валуа, брат короля Франції, проїздом на Сицилію, куди його покликав неаполітанський король. І папа, на прохання флорентійських вигнанців, вирішив, що буде цілком доречним послати Карла до Флоренції в очікуванні, поки не настане пора року, сприятлива для морської подорожі. Карл прибув туди, і, хоча білі, які правили містом, ставилися до нього з підозрою, як до ватажка ґвельфів і посланця папи, вони все ж не тільки не насмілилися перешкоджати його приїзду, але навіть, прагнучи добитись його прихильності, дали йому право розпоряджатись у місті, як йому заманеться. Маючи таку владу, Карл одразу ж озброїв усіх своїх друзів і прибічників, а це викликало в народі підозру – чи не зазіхає він на волю Флоренції, – і от усі сховались у своїх будинках, готові вийти звідти зі зброєю, ледве Карл щось учинить. Черкі й глави партії білих, що певний час очолювали республіку, своєю зверхністю викликали до себе загальну ворожість. З цієї причини месер Корсо та інші вигнанці з партії чорних сміливо намірились повернутися до Флоренції, бо були до того ж впевнені, що Карл і капітани ґвельфської партії на їхньому боці. Попри те, що все населення міста побоювалося Карла і тому було озброєне, месер Корсо та інші вигнанці в супроводі значної кількості своїх друзів безперешкодно ввійшли в місто. І хоча багато людей спонукали месера Вері Черкі вийти зі зброєю їм назустріч, він відмовився, заявивши, що виклик кинуто флорентійському народу, який і мусить приборкати зухвальців. Однак сталося зовсім інше: замість покарати чорних народ охоче прийняв їх, і самому месеру Вері довелося заради порятунку тікати. Бо месер Корсо, ввірвавшись у місто через ворота Пінті, закріпивсь у Сан П’єтро Маджоре неподалік від свого будинку, а потім, коли до нього почали прибувати його друзі й багато пополанів, що прагнули змін, насамперед звільнив усіх, хто сидів у тюрмі за державні й кримінальні злочини. Він примусив синьйорів повернутись у свої будинки вже як приватних осіб, влаштував вибори нової Синьйорії, тільки з пополанів і прибічників чорних, які протягом п’яти днів громили будинки найвідоміших членів партії білих. Черкі та інші очільники цієї партії, бачачи, що принц Карл і більша частина народу проти них, утекли з міста й закріпились у своїх замках. Спочатку вони не хотіли дослухатися до порад папи, та тепер були змушені звернутися до нього по допомогу, доводячи, що Карл замість помирити флорентійців між собою приніс у місто лише нові чвари. Тоді папа знову послав до Флоренції легатом своїм месера Маттео д’Акваспарта, який добився примирення між домами Черкі й Донаті, закріпивши його новими шлюбами. Та оскільки легат на додачу захотів, щоб білих допустили до влади, а чорні на це не погодилися, він поїхав із Флоренції надзвичайно незадоволений і розгніваний, наклавши на місто за непокору інтердикт.