Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Зовнішні військові сутички та внутрішній мир, можна сказати, знищили у Флоренції обидві партії – ґібелінів і ґвельфів. Лишалася незамиренною тільки одна ворожнеча, що природно існує в будь-які державі, – ворожнеча між знаттю і народом, бо народ хоче жити за законами, а знать прагне йому наказувати, і тому згода між ними неможлива. Поки ґібелінів усі боялися, ця ворожість не проривалася назовні, та тільки-но вони були переможені, вона відразу ж себе показала. Не минало дня, щоб когось із пополанів не було скривджено, відповісти ж на цю кривду закони й посадовці були безсилі, бо будь-який нобіль за допомогою родичів і друзів мав змогу протистояти пріорам і капітанам. Тоді найсильніші члени цехів, прагнучи покінчити з таким зловживанням, вирішили, що кожна обрана синьйорія має призначати особливого гонфалоньєра правосуддя, людину з пополанів, якій було б надано тисячу озброєних людей із приписаних до двадцяти загонів цехів і яка за їхньою допомогою та під своїм прапором чинила правосуддя щоразу, коли б їй це доручили пріори чи капітан. Першим було обрано в гонфалоньєри Убальдо Руффолі: він розгорнув свій прапор і зруйнував дім Галлетті за те, що один із членів цієї родини вбив у Франції флорентійського пополана. Цехам нескладно було встановити такий лад через те, що нобілі постійно ворогували одне з одним і зрозуміли, яких заходів ужито проти них, лише тоді, коли побачили всю суворість їхнього застосування. Спершу вони дуже злякались, але невдовзі повернулися до колишнього нахабства, бо серед членів синьйорії завжди мали когось зі своїх і легко могли завадити гонфалоньєру виконувати його справу. До того ж обвинувач мав привести свідків учиненої йому кривди, а нікого, хто погодився б свідчити проти нобілів, не знаходилось. Тож незабаром Флоренція повернулася до тих самих неподобств, і пополани, як і раніше, потерпали від грандів, бо правосуддя діяло повільно, а його вироки не виконувались.

Пополани не знаходили виходу з цього становища, поки Джано делла Белла, чоловік із найшляхетнішого роду, але натхненний любов’ю до волі рідного міста, не вдихнув у серця глав цехів мужньої рішучості створити новий лад. За його порадою вони вирішили, що гонфалоньєр мусить засідати разом із пріорами і мати чотири тисячі підлеглих. Окрім того, нобілів позбавили права бути членами синьйорії, зробили родичів злочинця його співвідповідачами і встановили, що для вироку у справі достатньо, щоб злочин був загальновідомим. Закони ці, що називалися Постановами справедливості, дали народу велику перевагу, але викликали жорстоку ненависть до Джано делла Белла: знатні роди не могли простити йому знищення їхньої зверхності, а багаті пополани були сповнені заздрощів, бо їм здавалося, що вплив його надмірний. Це все виявилося за першої нагоди. Склалося так, що пополана вбили під час сутички, в якій брали участь багато нобілів і серед них месер Корсо Донаті. З них він був найзухваліший, і тому саме його звинуватили в убивстві. Його затримав капітан народу, але так вийшло – чи то месер Корсо не був винен, чи то капітан побоювався винести йому вирок, – що його виправдали. Це рішення народу так не сподобалося, що він озброївся та прибув до будинку Джано делла Белла просити, щоб він домігся виконання ним самим запроваджених законів. Джано хотів, щоб месера Корсо було покарано як належить, тому він не закликав народ роззброїтись, як мусив би, на думку багатьох, учинити, але порадив іти до синьйорії, скаржитися на те, що сталось, і вмовляти її ухвалити справедливе рішення. Однак народ іще більше роздратувався і, вважаючи, що капітан завдав йому образи, а Джано делла Белла відсторонився від справи, пішов не до синьйорії, а до капітанового палацу, захопив його і зруйнував. Цей акт насильства обурив усіх громадян; ті ж, хто хотів загибелі Джано, в усьому звинуватили його. Оскільки серед членів нової синьйорії був один його недруг, він був звинувачений перед лицем капітана у підбурюванні народу до бунту. Поки тривало слідство у його справі, народ знову озброївся і, підійшовши до будинку Джано, запропонував йому свій захист від синьйорів і від його ворогів. Джано зовсім не хотів ні скористатися цим виявом народної любові, ні віддавати своє життя в руки посадовців, бо побоювавсь як непостійності перших, так і зловмисності других. І от, щоб не дати ворогам своїм можливості нашкодити йому, а друзям завдати збитків державі, він вирішив піти у вигнання і таким чином поступитися заздрощам недругів, позбавити співгромадян страху, який вони до нього відчували, і покинути місто, яке, тяжко працюючи і з небезпекою для життя, звільнив від ярма можновладців. Отже, вигнання його було добровільним.