Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Урбана II, який посів папський престол, римляни зненавиділи. Почуваючись у небезпеці серед колотнечі, що роздирала Італію, він замислив вельми сміливу справу. Він вирушив у супроводі свого кліру до Франції, зібрав у Оверні силу-силенну народу та взявся проповідувати проти невірних. Він так надихнув усіх, що вони ухвалили вирушити до Азії в похід на арабів, який разом із усіма наступними такими самими походами дістав назву хрестового, бо всіх, хто в нього вирушив, позначали червоним хрестом на одязі й на зброї. Вождями були Ґотфрід, Євстахій і Болдвін Бульйонські, графи Булоні, а також Петро Пустельник, якого надзвичайно поважали за мудрість і святість; багато народів і королів сприяли цій справі своїми грошима, а значна кількість приватних осіб ішли в похід за власний рахунок без будь-якої винагороди. Така була тоді сила релігійності в душах людей, яких надихав приклад їхніх ватажків. Попервах справа ця була славною й успішною: уся Азія, Сирія і частина Єгипту опинилися під владою християн. Тоді й виник орден єрусалимських рицарів, що існує й понині і має у власності острів Родос, єдину твердиню проти мусульман. Було засновано також орден храмовників, який за короткий час занепав через розбещеність своїх членів. Так у різний час сталася безліч різних подій, які уславили і багато народів, і окремих осіб. У хрестових походах брали участь королі Франції, Англії, а з народів венеційці, пізанці й генуезці зажили в них чималої слави. Отже, ця боротьба тривала зі змінним успіхом до часів мусульманського правителя Саладина. Його звитяга, а також розбрат серед християн позбавили їх урешті-решт слави, яку вони здобули спочатку, і за дев’яносто років їх вигнали з усіх тих місць, котрі так вдало і з такою честю відвоювали.

По смерті Урбана папою став Пасхалій II, а імператорський престол здобув Генріх IV, який прибув до Рима, удаючи друга папи, але потім ув’язнив папу разом із усім його кліром і погодився повернути волю лише за умови, що він розпоряджатиметься германською Церквою на свій розсуд. У цей час померла графиня Матильда, яка всі свої статки залишила у спадок Церкві. Після смерті Пасхалія II і Генріха IV було багато пап та імператорів, поки папський престол не перейшов до Олександра III, а імператорський – до Фрідріха Швабського, прозваного Барбаросою. І раніше у пап були досить складні стосунки і з римським народом, і з імператором, – при Барбаросі стало ще складніше. Фрідріх був вельми майстерний полководець, але сповнений такої гордині, що навіть помислити не хотів про поступки папі. Однак після обрання свого він прибув до Рима для коронування, а потім мирно повернувся в Германію. Та недовго перебував він у такому настрої, бо невдовзі повернувся до Італії, щоб придушити бунт у деяких землях Ломбардії. У цей час сталося так, що кардинал Сан Клементе, за походженням римлянин, посварився з Олександром і був деякими з кардиналів обраний папою. Олександр поскаржився на антипапу імператорові Фрідріху, табір якого був розташований поблизу Креми, і імператор відповів: нехай і той і той прибудуть до нього, а він уже розсудить – кому бути папою. Така відповідь Олександру не сподобалася, він бачив, що імператор схиляється на бік антипапи, тому відлучив Барбаросу від церкви і втік до Філіппа, короля Франції. Тим часом Фрідріх, воюючи в Ломбардії, захопив і розграбував Мілан, унаслідок чого Верона, Падуя і Віченца об’єдналися проти спільного ворога. У цей час помер антипапа, і Фрідріх поставив на його місце Гвідо Кремонського. Римляни, підбадьорені відсутністю папи й труднощами, яких Фрідріх зазнавав у Ломбардії, потроху почали хазяйнувати у себе в Римі й підкорювати ті землі, які звичайно від них залежали. Жителі Тускула не захотіли підкоритись, і римський народ усіма силами вирушив на них. Однак їм допоміг Фрідріх, і разом із ним тускуланці вчинили такий розгром римському війську, що відтоді Рим перестав бути багатим густонаселеним містом. Тим часом папа Олександр повернувся до Рима, вважаючи, що може почуватись у безпеці через ненависть римлян до Фрідріха і безлічі ворогів імператора в Ломбардії. Фрідріх, попри все, почав облогу Рима, хоч Олександр, не чекаючи його, втік до Вільґельма, короля Апулії, який лишився єдиним спадкоємцем цього королівства після смерті Рожера. Фрідріх мусив через чуму зняти облогу та повернутися до Германії. Тоді ломбардці, які об’єдналися проти нього, щоб мати змогу загрожувати Павії й Тортоні, де перебувало імператорське військо, звели фортецю, котра могла стати головною позицією в цій війні, і назвали її Алессандрією на честь папи і на ганьбу Фрідріху. Помер також антипапа Гвідо, а на його місце обрали Іоанна з Фермо, який перебував у Монтеф’ясконе під захистом імператорського війська.