Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

В Італії панував мир, поки папський престол не посів Адріан V. Карл і далі перебував у Римі й керував ним як сенатор. Не бажаючи терпіти його владу, папа оселився у Вітербо і почав кликати імператора Рудольфа до Італії проти Карла. Так папи то через любов до релігії, то через власне честолюбство безперервно кликали до Італії чужоземців і починали нові війни. Не встигали вони піднести якогось правителя, відразу ж розкаювались у цьому та шукали способів знищити його, бо не могли знести, щоб у цій провінції, для владарювання над якою їм самим бракувало сил, владарював хтось інший. Правителів це все теж доволі сильно страхало, бо, ухилялись папи від воєнних дій чи воювали, вони завжди ставали переможцями, якщо не вдавалось обійти їх за допомогою якоїсь хитрості, як було з Боніфацієм VIII і деякими папами, котрих імператори, удаючи добрих друзів, змогли заманити в полон. Рудольф до Італії, однак, не прибув, бо йому завадила війна, яку він вів проти короля чеського. Адріан помер, а його місце посів Миколай III із роду Орсіні, чоловік вельми сміливий і честолюбний. Миколай одразу ж вирішив за будь-яку ціну послабити владу Карла. Він спонукав імператора Рудольфа скаржитися на те, що Карл тримав у Тоскані свого намісника для допомоги ґвельфам, яких він після смерті Манфреда відновив там у правах. Карл поступився імператору, відкликав своїх намісників, і папа послав до Тоскани одного зі своїх небожів, кардинала, щоб той панував там від імені імператора. Натомість імператор на віддяку за цей знак поваги повернув церкві Романью, яку відняв у неї колись один із його попередників, і папа поставив Бертольдо Орсіні герцогом Романьї. Вважаючи себе досить сильним для боротьби з Карлом, Миколай III позбавив його сенаторського звання і видав наказ, згідно з яким жоден королівський нащадок не міг віднині бути римським сенатором. Було в нього також на думці відібрати у Карла Сицилію, і з такою метою він таємно змовився з королем Педро Арагонським, та справа ця мала успіх лише за його наступника. Хотілося йому, окрім того, звести на королівські престоли ще двох своїх родичів – одного на ломбардський, другого на тосканський, щоб вони захищали Церкву від германців, які забажали б напасти на Італію, і проти французів, які панували в Неаполітанському королівстві. Однак він помер, не втіливши цих задумів. Це був перший папа, який відкрито виявляв честолюбні прагнення і намагався під приводом величі Церкви осипати своїх родичів багатством і почестями. Упродовж усього часу, про який ми розповідали, не доводилося говорити про небожів і взагалі родичів пап, зате тепер історія буде сповнена ними настільки, що нам доведеться навіть говорити про папських синів. І якщо до наших часів папи намагалися робити їх впливовими державцями, то тепер їм лишається тільки передавати папський престол своїм нащадкам у спадок. Та, правду кажучи, засновані ними держави до останнього часу мали досить швидкоплинне існування. Папи переважно жили недовго, внаслідок чого їхні насадження не могли пустити коріння; якщо це і вдавалося, то паростки пускали слабке коріння і, позбавлені підтримки, при першому ж сильному вітрі гинули.

Наступником Миколая III став Мартін IV. Француз за походженням, він був на боці Карла, і той на знак вдячності послав своє військо на упокорення Романьї, яка повстала проти папи. Під час облоги Форлі астролог Гвідо Бонатто порадив люду напасти на них у вказаному ним місці, тож усі французи потрапили в полон або були вбиті. У той самий час здійснився заколот, влаштований Миколаєм III і королем Педро Арагонським, і сицилійці знищили всіх французів, які перебували на острові; ним одразу ж заволодів Педро, який оголосив, що Сицилія належить йому через дружину його Констанцію, дочку Манфреда. Готуючись до війни за відновлення на острові своєї влади, Карл помер, а спадкоємець його Карл II перебував у цей час у полоні в Сицилії. Волю він дістав, пообіцявши повернутися в полон, якщо протягом трьох років не доможеться від папи згоди на передання королівства Сицилійського арагонському роду.

Імператор Рудольф, замість прибути в Італію і примножити в ній славу імперії, відправив туди свого посла з дорученням укласти угоду з містами, які забажали б викупити в імператора волю. Багато італійських міст скористалися цим і, здобувши волю, істотно змінили свій спосіб життя. Імператорський престол посів Адольф Насауський, а папський – П’єтро дель Мурроне під іменем Целестина, чернець-відлюдник вельми святого життя, який за півроку зрікся папської влади, і тоді папою обрали Боніфація VIII. Небо, яке знало, що прийде день, коли Італія позбудеться французів і германців та буде надбанням тільки італійців, не забажало, однак, щоб папи, навіть коли їм уже не заважатимуть чужоземці, котрі живуть за Альпами, зміцнили свою владу і користувалися нею. Тому воно допустило, щоб у Римі піднеслися два могутні роди – Колонна й Орсіні, які завдяки своєму впливу та родинним зв’язкам могли постійно послаблювати папську владу. Боніфацій, який розумів усе це, вирішив покінчити з родом Колонна і для цього не тільки відлучив їх від Церкви, а й оголосив проти них хрестовий похід. Хоча це й трохи зашкодило їм, іще більш згубним виявилося для Церкви, оскільки зброя відлучення, така дієва, коли її застосовували для захисту віри, затупилася, коли честолюбство повернуло її проти християн. Так і вийшло, що надмірне прагнення пап наситити свою жадібність поступово вибивало зброю з їхніх рук. До того ж папа позбавив двох кардиналів із роду Колонна кардинальського звання. Ш’ярра, глава роду Колонна, таємно втік із Рима, був захоплений у морі каталонськими піратами і зісланий на галеру. Але в Марселі його впізнали й відправили до французького короля Філіппа, якого Боніфацій відлучив від Церкви й позбавив королівського сану. Зміркувавши, що відкрита війна проти намісника Христового призводить завжди або до поразки, або до великої небезпеки, Філіпп вирішив схитрувати. Удавши, що хоче помиритися з Боніфацієм, він таємно послав Ш’ярру до Італії, а той, діставшись Ананьї, де перебував папа, зібрав уночі своїх прибічників і захопив його в полон. І хоча жителі Ананьї невдовзі звільнили папу, ця образа виявилася для глави Церкви таким тяжким ударом, що він утратив розум і помер.