Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Здесь есть возможность читать онлайн «Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: foreign_prose, Европейская старинная литература, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Історія Флоренції. Державець: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Історія Флоренції. Державець»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Італійський політик, філософ, історик, письменник, поет і комедіограф Нікколо Мак’явеллі (1469–1527) особливої слави зажив своїм знаменитим твором «Державець» (1513), в якому він зробив спробу сформулювати загальні закони політичного життя, викласти суть «ремесла політика», а також визначити роль і місце державця в Європі та Італії ХVІ століття. У наші дні ці питання набули надзвичайної гостроти та актуальності.
Також до видання увійшла «Історія Флоренції» (1520–1526) Н. Мак'явеллі, опублікована вже після його смерті (1532), в якій відтворено історію міста від Давнього Риму до смерті Лоренцо Медічі у 1492 році.

Історія Флоренції. Державець — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Історія Флоренції. Державець», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать
XIX

Поки відбувалися всі ці події, папа Олександр вирушив до Тускула. Його покликали жителі цього міста, сподіваючись, що він захистить їх від римлян. Туди до нього прибули посланці короля англійського Генріха, які мали доручення оголосити, що король аж ніяк не винен у вбивстві блаженного Томи, єпископа Кентерберійського (у чому його гучно звинувачували чутки), і з цієї причини папа послав до Англії двох кардиналів розібратися в цій справі. Хоч вони не змогли встановити, що король був явно причетний до цього вбивства, обурені ницістю цього злочину і тим, що король недостатньо вшанував убитого, вони наклали на нього епітимію: король мусив зібрати всіх баронів королівства і публічно присягнути перед ними, що непричетний; окрім того, послати негайно двісті озброєних людей до Єрусалима та забезпечувати їх там протягом року, а також дати обітницю, що не пізніше ніж за три роки він сам вирушить туди на чолі найсильнішого війська, яке тільки зможе зібрати; і, нарешті, ще – скасувати все те, що могло бути зроблено за його правління для обмеження вольностей духовенства, і дозволити будь-якому зі своїх підданих, хоч хто б він був, скаржитися на нього в Рим. На все це Генріх погодився: так наймогутніший правитель підкорився вимозі, визнати котру в наш час вважала б ганьбою будь-яка приватна особа. А проте, хоч папі підкорялися таким чином правителі найвіддаленіших країн, він не міг змусити слухатися римлян настільки, що вони не погоджувалися на його перебування в Римі, хоч він і обіцяв не втручатися ні в що, окрім церковних справ. Так перед багатьма речами тремтиш на віддалі значно більше, ніж поблизу! Тим часом Фрідріх повернувся до Італії. Поки він готувався до нової війни з папою, всі його прелати й барони оголосили, що відречуться від нього, якщо він не замириться з Церквою. Тож він був змушений стати на коліна перед папою у Венеції, де вони й уклали мирну угоду. Згідно з цією угодою, папа позбавляв імператора будь-якої влади над Римом, а своїм союзником оголосив Вільґельма, короля Сицилії й Aпyлії. Натомість Фрідріх ніяк не міг обійтися без війни, тому вирушив до Азії, щоб у боротьбі з Магометом вдовольнити своє честолюбство, котре ніяк не міг він удовольнити у боротьбі з намісником Христовим. Та коли опинився на берегах річки, його так зачарувала прозорість її вод, що він замислив у ній скупатись, і ця легковажність коштувала йому життя. Так річкові води принесли магометанам більше користі, ніж папські відлучення християнам: ті лише розпалювали шаленство Фрідріха; ці ж із ним покінчили.

XX

Коли Фрідріх загинув, папі лишалося тільки здолати наполегливу незговірливість римлян. Після вельми тривалих суперечок щодо обрання консулів сторони погодилися, що обирати консулів буде за звичаєм народ, але консули зможуть обіймати посаду лише після того, як присягнуться підкорюватися церкві. Ця угода змусила антипапу Іоанна тікати в Монте Альбано, де він невдовзі й сконав.

На той час помер також Вільґельм, король Апулії, і папа вирішив заволодіти цим королівством, тим більше що єдиним спадкоємцем Вільґельма залишився його побічний син Танкред. Однак барони не бажали визнати папу і почали вимагати, щоб Танкред став королем. На папському престолі був тоді Целестин III. Щоб вирвати королівство з Танкредових рук, він зробив так, що імператором став Генріх, син Фрідріха, і при цьому обіцяв йому королівство Неаполітанське, з метою щоб церкві повернули володіння, які їй належали. Щоб полегшити справу, він витягнув із монастиря вже немолоду дочку Вільґельма Констанцію й одружив її з Генріхом. Так засноване норманами королівство Неаполітанське перейшло від них до германців. Імператор Генріх, давши спершу лад справам у Германії, прибув до Італії зі своєю дружиною Констанцією та чотирирічним сином Фрідріхом і досить легко захопив престол, бо Танкреда вже не було серед живих, а після нього залишалося тільки немовля на ім’я Рожер. За певний час Генріх помер на Сицилії, і Неаполітанське королівство успадкував Фрідріх, а імператором завдяки сприянню папи Інокентія III було обрано Отона, герцога Саксонського. Однак не встиг Отон вінчатися імператорською короною, як на загальний подив його було оголошено ворогом папи. Він привів своє військо в Романью і вирішив напасти на Неаполітанське королівство. За це папа відлучив його від церкви, тож усі від нього відсахнулись, і імператором обрали Фрідріха, короля Неаполітанського. Фрідріх прибув до Рима прийняти корону, однак папа відмовився коронувати його, побоюючись його могутності й сподіваючись вигнати його з Італії, як раніше Отона. Обурений Фрідріх рушив до Германії та, успішно воюючи проти Отона, переміг його. Поки це все відбувалось, Інокентій помер. Він уславився багатьма видатними справами і, окрім усього іншого, заснував у Римі шпиталь Святого Духа. Спадкоємцем його став Гонорій III, за якого було засновано орден Святого Домініка, а також 1218 року орден Святого Франциска. Цей папа коронував Фрідріха, якому нащадок короля Єрусалимського Балдуїна Іоанн, котрий досі перебував у Азії із залишками християн, дав за дружину одну зі своїх дочок. Серед посагу був і титул короля Єрусалимського. От чому всі королі неаполітанські іменуються відтоді також єрусалимськими.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Історія Флоренції. Державець»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Історія Флоренції. Державець» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Історія Флоренції. Державець»

Обсуждение, отзывы о книге «Історія Флоренції. Державець» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x