Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Однак час повернутися до нашої оповіді. Коли на папський престол вступив Григорій III, а на лангобардський – король Айстульф, останній, порушивши укладені угоди, захопив Равенну й почав війну проти папи. З наведених уже причин Григорій, не покладаючись на константинопольського імператора через його слабкість і не довіряючи слову лангобардів, яке вони так часто порушували, заходився шукати допомоги у Франкському королівстві в Піпіна II, який із герцога Австразії й Брабанту виріс на франкського короля завдяки не стільки своїм достоїнствам, скільки заслугам свого батька Карла Мартелла і свого діда Піпіна. Це батько його Карл Мартелл, правитель королівства, розбив арабів у пам’ятній битві неподалік Тура на березі річки Луари, поклавши там не менше двохсот тисяч ворогів. Так син Мартелла Піпін і став завдяки батьковим заслугам правителем цього королівства. Папа Григорій, як ми вже казали, послав до нього по допомогу проти лангобардів. Піпін обіцяв допомогти, але повідомив папі, що спершу хотів би особисто побачитися з ним і віддати йому належну шану. Григорій вирушив у королівство франків, проїхав володіннями своїх ворогів лангобардів, і при цьому ніхто не чинив йому перешкод із пошани до віри. У королівстві франків король, як тільки можливо, вшанував Григорія і послав до Італії своє військо, яке взяло в облогу лангобардів у Павії. Айстульф був змушений просити миру, і франки погодилися на перемовини з ним на прохання папи, який не домагався смерті свого ворога, – він хотів, аби той жив, однак охрестившись. За укладеною із франками угодою Айстульф мусив повернути папі всі відібрані в нього землі, але, щойно франкське військо повернулося на батьківщину, він порушив угоду. Папа знову попросив допомоги в Піпіна, який удруге послав до Італії військо, розбив лангобардів, захопив Равенну і всупереч бажанню візантійського імператора віддав її папі разом із усіма володіннями, що підкорялись екзархату, додавши до цього ще Урбіно і Марку. При передачі цих земель Айстульф помер, і лангобард Дезидерій, який був правителем Тоскани, почав війну, щоб захопити владу, та почав просити підтримки у папи, обіцяючи йому свою дружбу. Папа задовольнив його прохання і змусив державців поступитися. Попервах Дезидерій був вірним своєму слову і передавав папі землі, якими поступалися за домовленістю з Піпіном. У Равенну більше не з’являлися константинопольські екзархи, нею правив римський першосвященик.

Невдовзі помер Піпін, і королем став син його Карл, той самий, який за велич діянь своїх здобув наймення Великий.

Папський престол посів Теодор I, який розсварився з Дезидерієм, унаслідок чого той узяв в облогу Рим. Тоді папа звернувся по допомогу до Карла, який перейшов через Альпи, обложив, своєю чергою, Дезидерія в Павії, взяв його із синами в полон і відіслав їх бранцями у франкське королівство. Потім він вирушив до Рима провідати папу і там оголосив, що римського первосвященника, як намісника Божого на землі, не можна судити судом людським; натомість папа й римський народ оголосили Карла імператором. Отже, Рим знову отримав імператора на Заході, але тепер уже не папа потребував, як раніше, допомоги імператора, а імператор потребував підтримки папи для обрання. В міру того як імператорська влада втрачала свої прерогативи, вони переходили до Церкви, і завдяки цьому щодня посилювалась її влада над світськими державцями. Лангобарди перебували в Італії вже двісті тридцять два роки і від корінного населення відрізнялися тільки назвою. За понтифікату Лева III Карл вирішив навести в Італії лад і дав згоду на те, щоб вони оселилися в краю, де були від самого початку, і щоб край цей називався Ломбардією. Для того щоб вони шанували римське наймення, він звелів, аби межова з ними частина равеннського екзархату називалася Романьєю. До того ж сина свого Піпіна він оголосив королем Італії, щоб підвладні йому були всі провінції до Беневента; решта ж належали візантійському імператору, з яким Карл уклав угоду. На папський престол сів Пасхалій I, і от парафіяльні священники римських церков, аби наблизитися до папи й брати участь у його обранні, вирішили піднести свою владу гучним титулом і почали називатися кардиналами. Вони привласнили такі права, що тепер уже вельми рідко первосвященника обирали не з їхнього середовища, особливо відтоді як їм удалося відсторонити римський народ від виборів глави церкви. Так, після смерті Пасхалія вони обрали папою Євгенія II з парафії Санта Сабіна. В Італії, коли вона перейшла під владу франків, частково змінилися форма і порядок правління, і тому, що папська влада перевершила світську, і внаслідок того, що франки встановили в ній титули графів і маркграфів, як до того равеннський екзарх Лонгин запровадив титул герцога. Коли потім папою став римлянин Оспорко, він вважав за необхідне змінити таке неблагозвучне ім’я і змінив його на Сергія; відтоді й повівся звичай, за яким папи після обрання змінюють ім’я.