Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

— Там навіть можна наблизитися до них!

— Та що ти кажеш? — не вірив Толя.

— Сам дивися, — Ліза дістала фотокартку, де вона стояла прямісінько біля сіро-зеленого алігатора.

— Ой, а я би ні на крок не наблизилася! — розглядаючи фото, сказала Тоня.

— Я теж боявся! — відвернувся Іван.

— Ну так ти в нас боягуз ще той! — знову уштрикнула його Ліза.

Ксеня дивилася на руденьку дівчинку й не вірила, що боягузка Ліза так змінилася за три тижні.

— А ми бізонів бачили! — похизувався Толя. — Вони такі — ух! Удвічі більші від бичків, а красиві… Коли проїжджаєш штати Канзас чи Техас, то здивуєшся не раз, бо ті бізони ходять собі прямісінько по дорозі!

— А ти, — Ліза глянула на Ксеню, — була в скаутському таборі?

— Ні, — заперечливо усміхнулася Ксеня, згадавши про ніч на свіжому повітрі та покусані комарами місця, — то був напівскаутський дівчачий табір!

— Як це напів? — Тоня глянула допитливо.

— А так! Інколи ми ночували простонеба, можна було й частіше. Але нам не хотілося!

— А-а-а! — кивнув Толя. — А хлопців що, зовсім не було?

— Їх привозили…

— Щоби хлопців та привозили, уперше таке чую! — Толя натягнув свого капелюха й глянув діловито на Івана.

— Я теж! — насупився той.

Діти востаннє дивилися на Нью-Йорк — на місто, де в шаленому ритмі життя поглядів і не помічають.

Але щасливій п’ятірці вдалося увібрати найкращі пейзажі: довжелезний Бруклінський міст, підвісний Мангеттенський міст, Тайм-сквер — традиційне місце зустрічі Нового року, центр міста — район офісів та банків, Бродвей, що є найдовшою вулицею, публічну бібліотеку, будівлі Природознавчого музею та Музею сучасного мистецтва й високі дзеркальні хмарочоси мегаполісу… А над тим усім, здавалося, височіла статуя Свободи!

Цього разу вони потрапили в літак без пригод. І, зайнявши свої місця, розповідали, кому що вдалося скуштувати, що вивчити, що записати, що сфотографувати…

— Ксеню, що ти все пишеш? — не втрималася Ліза.

— Знаєш, як кажуть? «Подорожній без записника, мов птаха без крил».

— Хороша ідея! То ти все записувала?

— Ну…

— Ой, я, мабуть, теж так зроблю, — вона почала шукати в наплічнику зошит і ручку, а за хвилину вже й собі розпочала писати.

Коли змінювали літаки в Амстердамі, вдалося пробігтися невеличкими крамничками в аеропорту. Ліза, Тоня і Ксеня придбали мамам цибулини знаменитих голландських тюльпанів, а Толя та Іван купили по парі амулетів-черевиків.

— Ще дві години — і ми вдома! — Дарина все звіряла годинник.

Ксеня дивилася на білі хмари й згадувала… Закутавшись у м’який літній шарф, вона поринала дамками до першої зустрічі з симпатичним хлопчиком на милицях, до поляни «Ікс», до вуханя басета й до величного океану.

Діти їхали з однією валізою, а поверталися з двома. Тягли майно, майже через силу, до зали очікувань, де до них відразу ж кинулися радісні, збентежені батьки.

Ксеня випустила валізи і вони з гуркотом упали. А вона побігла до мами з татом, щоб обійняти, аж застрибуючи їм на шию.

— Ми так сумували! — один за одним повторювали батьки.

Дарина спокійно дивилася на сімейні радощі, вона вже звикла до схожих проводжань і зустрічей.

— Ну, — гукнув Толя, — коли їдемо ще?

— Коли олімпіади перемагатимете, тоді й будемо їздити! — засміялась Дарина. — А зараз давайте п’ять — і бай-бай!

Всі поїхали своїми дорогами: хтось до столичної школи, хтось — до обласної, а Ксеня — до своєї районної.

Ото гамір здійнявся, коли Ксеня повернулася до міста! Оленка, Васько та Геник перші прибігли її вітати. Роздавши подарунки, дівчинка довго розповідала про пережиті події. Дещо навіть із щоденника зачитувала.

Діти сиділи вражені. Кожен слухав із мушлі звуки океану та милувався шкатулками.

— А шарф тобі навіщо? — поцікавився Васько. — Літо ж надворі!

— Це подарунок мого найкращого друга!

— Бачиш, Генику, — зауважив хлопчик, — таки знайшла Ксеня кращого друга!

— Е-е, товариші, облиште, бо то, — Оленка захоплено додала, — інше!

— Що інше? — здивувався Геник.

— Інше воно й є інше! — засміялася Ксеня.

А коли літо скінчилося й розпочалися уроки, у школі Ксеню невпинно зупиняли й розпитували — цікаво було всім. І дівчинка розповідала. Навіть, наче вчителька географії, не забула про кліматичні особливості, про силу океану, про випари, що спричиняють шалені дощі та урагани!