Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том I

В окопі розлігся регіт. А Богомолов, збагнувши, що пошився в дурні, сердито махнув рукою й вилаявся:

— А йди ти до біса!..

— Ото ж бо й є! — вже сміючись та граючи очима, сказав Журавльов. — Така наша служба, старина: німця не бійся, а перед начальством стій струнко і їж його очима!.. Боєць Волков, біжи до комісара в землянку і скажи, що машина йде.

Валерик охоче побіг. Він з задоволенням виконував накази Аркадія Журавльова, бо таки по-справжньому любив його за відчайдушність у бою, веселі жарти і вміння дружити.

З землянки вийшов Єхлаков, спираючись на ціпок і налягаючи на одну ногу. Кілька днів тому його було поранено. Міна, що розірвалася поблизу, обсипала його дрібними осколками, з десяток їх застряло неглибоко в правому боці і в нозі. Лікар повитягав осколки, але Єхлаков помітно кульгав і часом кривився від болю. Недалеко, замаскувавшись у низинці біля невисокого вільшаника, зупинилася машина.

Виявилось, що ніякого начальства в ній не було. Навпаки, з кузова висипали зовсім не військові люди, а звичайні собі чоловіки й жінки, хлопці й дівчата в цивільному одязі.

Єхлаков зустрів їх радісно:

— А-а, дорогі гості!.. Ласкаво просимо. Раді вас привітати!

Тепер уже всі матроси й солдати зрозуміли, що це напередодні Першотравневих свят до них завітали гості — представники трудящих Севастополя, і з цікавістю потяглися до гурту.

В руках у багатьох прибулих — пакуночки, згорточки, торбинки. Відкривши борти автомашини, скотили на землю кілька діжечок з водою і одразу ж закопали їх у землю, щоб не нагрівалися на сонці.

Серед севастопольців найвільніше трималася невисока на зріст дівчина з гарним кругловидим, хоч і схудлим обличчям, розкішним білявим волоссям і веселими сірими очима. Цю вродливу дівчину, комсомолку-активістку Ліду Нефьодову, виявляється, тут добре знали всі. Вона й раніше з'являлася в окопах, приносила газети й журнали, часом привозила воду.

Зараз дівчина верховодила, до всіх забалакувала, сміялась, розпитувала і взагалі почувала себе вільно й незалежно. Валерик намагався бути ближче до неї, послухати, що вона говорить, та подивитись на дівчину.

А Ліда вже поралася біля пакуночків та згорточків.

— Оце трудящі міста передали вам святкові подарунки. Розбирайте.

Вона роздавала бійцям вишивані хусточки, кисети, різні домашні ласощі, випечені, може, з останніх запасів. Ласощі бійці тут же повертали — нехай передадуть від їхнього імені севастопольським дітям, а інші подарунки охоче брали та ще й жартували при цьому. А найохочіше накинулися на листи. Від рідних і знайомих листів нікому не було, але кожен коротенький аркушик з теплим словом привіту навіть від незнайомої людини викликав зворушливу радість.

— До вас багато хто хотів їхати, — розповідала Ліда, — але не можна. Верстати не повинні зупинятися ні на хвилинку. В тому й свято, щоб більше для перемоги зробити… Слухайте всі, що написано в цьому листі!

«Дорогі товариші, оборонці славного міста Севастополя! До вас зараз прикована увага не тільки народів нашої Вітчизни, а всього світу. Ви добре, б'єте ворога, і ми пишаємося вами, нашими мужніми героями! Бийте і далі клятих фашистів. Ні кроку назад! До останньої краплини крові захищайте нашу чорноморську столицю!.. Стійте на смерть на цій священній землі!..»

Комісар Єхлаков був поряд з Лідою. Коли вона закінчила читати листа, він, звертаючись не тільки до неї, а до всіх прибулих, сказав:

— Передайте трудящим Севастополя нашу матроську і солдатську відповідь: єсть, стояти на смерть! Єсть, відстоювати Севастополь до останньої краплини крові!.. Серед нас немає боягузів і маловірів. Ми — один міцний кулак, сталевий кулак, і здолати нас ніхто не зможе, бо ми зневажаємо смерть!.. Так і передайте своїм друзям по роботі… Перше травня ми теж відзначимо по-нашому, по-фронтовому. Про це ви ще почуєте…

Йому, мабуть, боліли рани, він поморщився несподівано, але зараз же знову його обличчя стало суворим і твердим, і він ще сказав:

— За подарунки спасибі. Цієї уваги до нас ми ніколи не забудемо.

Ліда підняла над головою гарно вишиту хусточку.

— Ось тут ще один подарунок. Він адресований найхоробрішому. Так і вигаптувано: Найхоробрішому захисникові Севастополя». Це вже ви самі дивіться, бо для мене — ви всі хоробрі!

— А що ж тут довго дивитись? — обізвався Аркадій Журавльов, і всі повернули до нього очі, ждучи якогось чергового жарту. — Якщо найхоробрішому, то це — мені.