Люсі Мод Монтгомері - Веселкова Долина

– Маріллі вже вісімдесят п’ять, – зітхнула Енн. – Її волосся побіліло від сивини, але, як не дивно, зір у неї став кращий, аніж був у шістдесят.

– Ну, любонько, я дуже рада, що ви всі повернулися. Мені було страшенно самотньо. Та в Глені не було нудно, повірте МЕНІ. За моєї пам’яті ще не було такої захопливої весни, якщо говорити про церковне життя. Ми нарешті маємо свого пастора, Енн, любонько.

– Преподобний Джон Нокс Мередіт, пані Блайт, люба, – сказала Сьюзан, рішуче налаштована не дати панні Корнелії самотужки розповісти всі новини.

– Він хороший? – зацікавлено спитала Енн.

Панна Корнелія зітхнула, а Сьюзан застогнала.

– Так, він досить хороший, якщо вже на те пішло, – мовила панна Корнелія. – Він ДУЖЕ хороший, дуже освічений, дуже духовний. Але, ох, Енн, любонько, у нього немає здорового глузду!

– Тоді чому ж ви його запросили?

– Що ж, немає сумніву, що він поки найкращий пастор, якого тільки мала церква Глен Сент Мері, – сказала панна Корнелія, перехрещуючи петлі на спицях. – Гадаю, йому не дали посади в місті лише через ту його замріяність і задумливість. Його пробна проповідь була просто чудова, повірте МЕНІ. Усіх вона дуже вразила – та й не лише вона, а і його зовнішній вигляд.

– Він ДУЖЕ гарний з себе, пані Блайт, люба, а мені, врешті-решт, подобається бачити за кафедрою вродливого чоловіка, – вставила й свої п’ять копійок Сьюзан, подумавши, що вже саме час знову про себе нагадати.

– Окрім того, – додала панна Корнелія, – нам не терпілось уже хоч когось обрати. А пан Мередіт був першим кандидатом, щодо якого думки були одностайні. Щодо всіх решта хоча б хтось та мав якісь заперечення. Думали ще запросити пана Фолсома. Він також хороший пастор, але декому чомусь не сподобалася його зовнішність: він був аж надто смаглявий і прилизаний.

– Він виглядав точнісінько як велетенський чорний котяра, ось, пані Блайт, люба, – сказала Сьюзан. – Я б нізащо не стерпіла щонеділі бачити такого чоловіка за кафедрою.

– А тоді прийшов пан Роджерс, та він був, як то кажуть, ні жарене, ні парене – ані шкоди з нього ніякої, ані користі, – вела далі панна Корнелія. – Але навіть якби він проподівував, як Петро і Павло, це б йому не допомогло, бо саме в той день вівця старого Калеба Рамзі приблукала до церкви й видала гучне «бе-е-е», якраз коли він виголошував проповідь. Усі почали сміятися, і після того в бідолашного Роджерса не було жодного шансу. Дехто вважав, що нам варто запросити пана Стюарта, бо він дуже освічений – уміє читати Новий Заповіт п’ятьма мовами.

– Та не думаю, що це дає йому якісь більші гарантії потрапити на небеса, – втрутилася Сьюзан.

– Більшості з нас не сподобалася манера його проповідування, – сказала панна Корнелія, ігноруючи слова Сьюзан. – Він не говорив, а наче рохкав. А пан Арнетт ВЗАГАЛІ не вміє проповідувати. Та ще й обрав він для своєї пробної проповіді найгірший з текстів, що є в Біблії, – «Прокляніте Мероза» [2] Біблія, Книга Суддів, 5:23 (цит. за пер. І. Огієнка) ( прим. пер. ). .

– Щоразу, коли він губив думку, то починав гримати Біблією по кафедрі й гірко викрикував: «Прокляніте Мероза». Бідолашного Мероза, ким би він не був, добряче прокляли того дня, пані Блайт, люба, – мовила Сьюзан.

– Кандидат на посаду пастора мусить дуже ретельно обирати тексти для проповідей, – урочисто заявила панна Корнелія. – Гадаю, посада дісталася б панові Пірсону, якби тільки він обрав інший текст. Та коли він виголосив: «Дивлюся на гори, аж вони трусяться» [3] Єремії, 4:24 (цит. за пер. І. Огієнка) ( прим. перекладача ). , його долю було вирішено. Усі засміялися, бо кожен знав, що двійко дівчат Гіллів [4] Гра слів: прізвище дівчат Гілл (Hill) співзвучне зі словом hill – гора, пагорб ( прим. пер. ). із Гарбор-Гед останні п’ятнадцять років усе намагаються зловити у свої тенета кожного нежонатого пастора, котрий приїжджає до Глена. Ну, а в пана Ньюмана надто велика родина.

– Він зупинявся в мого зятя, Джеймса Клоу, – сказала Сьюзан. – Я спитала його: «Скільки у вас дітей?», а він відказав: «Дев’ятеро хлопців і сестра для кожного з них». «То їх вісімнадцять!» – вигукнула я. – «Лишенько, оце так сім’я!» А він лише сміявся та сміявся. Навіть не знаю, чому, пані Блайт, люба, адже ж я певна, що вісімнадцятеро дітей – це для будь-якого дому забагато.

– У нього лише десятеро дітей, Сьюзан, – з презирливою поблажливістю пояснила панна Корнелія. – А десятеро чемних дітей були б для дому та парафії нічим не гірші, аніж ті четверо, котрі мешкають там зараз. Хоча, Енн, любонько, маю сказати, що й вони не такі вже й погані. Мені вони сподобалися – та й усім іншим також. Їх неможливо не полюбити. З них би вийшли дуже милі діти, якби хтось пильнував їхні манери й навчав, що правильно, а що – ні. До прикладу, вчителька каже, що в школі вони поводяться бездоганно. А от удома вони стають просто шаленими.