Марина Павленко - Русалонька із 7-В та загублений у часі

На прибиранні шкільного подвір’я Діда Василівна доручила виносити сміття Вадимові й Софійці.

Вони тримались удвох з протилежного кінця рядна, наповненого золотим осіннім листям. Легко ступали по заметеній алеї до залитих сонцем сміттєвих контейнерів. Софійчин крок був дрібнішим, вона прискорювала його, аби йти в ногу з Кулаківським. Десь позаду гомоніли однокласники, дурнувато верещала Ірка. Десь позаду, закусивши губу, старанно орудував граблями Дмитрик. Десь позаду… Яка різниця, що там зараз позаду?!.

Попереду — павутиння бабиного літа й сонячна алея до смітника. Як хочеться, щоб ця мить ніколи не закінчувалась!.. Ой, як же зупинити цю неповторну мить?

Тут згадала Казимирову теорію про сповільнення часу і несподівано почала:

Вадим спочатку витріщив очі, потім прискалив око, притишив ходу.

— Вірші? Ну, ти й приколістка! — сказав, одкидаючи набік свого рудуватого чуба.

Приколістка? Софійка аж зашпортнулась.

— Та, це… Мама колись мені Ігоря Калинця вголос читала… Вона ж учителька, така в неї робота…

— Прикинь, щоб це моя маманя таке забацала!.. Кранти були б! Обреготались би всі!..

Софійка опустила обличчя: зараз її щоки запалають, як ота брудна купа з листям!.. Яка ганьба! Треба ж було лізти зі своїми поезіями!.. Зупинила хвилину!..

— Чуй, а хіба це вірш, коли в ньому немає цих… отих прибамбасів… ну, як їх… тих штучок, що у віршах? — раптом посерйознішав хлопець.

— Рим? — перепитала здивовано.

— Ну да, їх самих!

— Але ж дивись: молитви теж неримовані! — відповіла так само серйозно. — Проте ніхто ж не сумнівається в їхній цінності?..

— Ти гля-а-а, точняк! — похитав сяйливим чубом. — У тебе не голова, а суперкомп. Я б сам ніколи в таке не в'їхав!

Леле, радіти чи журитись від таких комп’ютерних компліментів?! Світ перед очима заслало срібним павутинням, він замерехтів жовто-червоними листками, що саме висипалися з рядна.

— Та хіба ж це я? — зашарілась. — Так, від людей чула…

Витрусивши рядно, вони вертали до гурту. Вже видно Дмитрика з граблями, видно, як хлопці кидаються по Ірці зчорнілими ялиновими шишками. Вадим похнюпився й поволі черкав кросівками по асфальту.

— Може, той-го… розколешся, як там далі лохонувся той вивихнутий листок? — стрельнув поглядом з-під свого шаленого чуба.

Ні, Софійка заради цього хлопця здатна таки на все!

Сашко ввечері прийшов із букетом айстр і відеречком стиглого темно-червоного кизилу.

— Це тобі за нашу Любку, — ніяково простягнув гостинці. — Навмисно до лісу їздив! Частину продав: на букет заробив. Ще й мамі на варення зосталось!

Віддячує! Втім, Софійка готова простити і букет, і кульки, адже нарешті можна потелефонувати Завтрашньому. І показати Сашкові Казимирові малюнки, спитати, що він про це думає.

— Я думаю… — ховав стривожені очі,— думаю, він… закохався у тебе!

Приїхали! Кому що, а курці — просо! Добре, хоч не бачив іще портрета, намальованого Павликом!.. Ні, ліпше запитає по телефону самого Дашківського!

— Казимире, ви чому це вдарились у графіку? — почала з усмішкою. — Про ваші малюнки у селі вже ходять легенди!

— Перепрошую, Софі? — не второпав хлопчина. — Малюнки? Зроду-віку не малював і не збираюсь!

— А в блокноті з Русалкою, отому, що я віддала для листування?

— Блокнота відтоді не чіпав, пресвітла панно! Кому ж писати, якщо відповіді на попереднього листа ви ще не отримували?

Гм, дивно! Ясно одне: ні Віта, ні її пунктуальний тато сплутати не могли. Отже, чи не є це ще одним підсвідомим проявом Казимирової майбутньої суті?.. А Сашко вже: «Закохався! Закохався!..»

— Значить, не було такого?

— Ні, прекрасна Софі!

— Тоді бодай скажіть, чи був котик у вашої тітки Гонорати.

— Атож, люба принцесо! Вгодований сірий котик, якого, правда, гляділа не так сувора тітка, як нянька Ганна. Кіт Фантик!..

Не брехала баба Валя! Чи все-таки збрехала? Як мовив би Завтрашній, темна ця жіночка, ох, темна!..

— Недаремно ми ще тоді відчували в ній лиху людину! — погодився Сашко, й очі його покруглішали від тривоги.

Наступного ранку, перед школою, сама впросилась віднести бабі Валі Ростика. Фантик, здавалось, був невдоволений. Прискіпливо зиркав на Софійку, а та не менш ретельно оглядала кожну річ у квартирі.