Марина Павленко: Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія

Невже здійсниться, збудеться, станеться? Якихось кільканадцять годин цим просторим сяйливим автобусом — і Софійка побачить море!..

Дівчинка захоплено вбирає очима простору асфальтівку, яка стрімко намотується на автобусні колеса, жадібно роздивляється небачені мінливі зелені краєвиди.

Як добре, що їхня невтомна Діда Василівна, вкотре залучивши вчителя фізкультури й декого з кураторів інших класів, розробила й організувала цей загальношкільний канікулярний маршрут! Бо Софійчині батьки, заклопотані виплатою кредиту на куплену рік тому квартиру, навряд чи вибрались би поморитись усією родиною!..

Це ж скільки днів тепер Софійка не бачитиме Пустельника? Сумно, але й сум цей — такий же красивий, як її безнадійна любов… Та нещасна любов на тлі цього блискучого автобуса, на тлі цих безмежних просторів — ще зворушливіша, іще міцніша! «Розлука для кохання — що вітер для кострища: слабке він гасить, а сильне — роздмухує», — пригадується прочитане чи то в мудрих книжках, чи то в дівчачих анкетах.

До поїздки залучили усіх охочих, насамперед із їхнього сьомого «В», який тепер, на початку червня, є уже цілком восьмим: і сусіда по парті Дмитра Іваненка, і найкращу подружку Лесю Радзивіл, і противну кокетку Ірку Завадчук. Ба, навіть самозакоханий мажор Вадим Кулаківський (Софійка, молоде — дурне, ще кілька місяців тому була тяжко закохана в цього красунчика) — і той пожертвував гарячими Мальдівами заради збірної поїздки до Криму. Чи не в повному складі вирушив і їхній одвічний суперник з навчання й дисципліни — сьомий «А». Серед ашників і їхній найцікавіший хлопець — Альбабарін. Їде ще кілька душ і зі старших класів.

А сині ж квіти які оно, ціле поле!.. Невже волошки?

— Льон! — уточнює Віта.

Льон? Ось він який! Точнісінько як у дитячому віршику, де ото комбайн комбайнові гука: «Та що ж косить? Воно ж все синє: де льон, де небо, де ріка?» Або в улюбленого маминого поета: «У цьому полі, синьому, як льон»… Ах!..

— Ми вдо’ завжди лляну грядочку сіємо: і людей, і худобу рятує, — додає Віта.

Віта, або, як іменують її з легкої Софійчиної руки, Віку-ку, для швидкості часом трохи скорочує слова.

А ще вона дуже розуміється на рослинах: виростала-бо у селі. Віку-ку теж дуже гарна Софійчина подружка, хоч і надто балакуча.

«Сині, як льон», — це колись Фадійчук Сашко про Софійчині очі сказав. Може, трохи перебільшив: лише проти світла очі її синюваті. А волосся — то майже чорне. Тітонька Сніжана вважає, що це незвичне поєднання: темне волосся і світлі очі. Незвичне… Але — чи вдале? Софійка скосила погляд убік, на шибку, придивилась до свого мерехтливого туманного відображення. Що ж, на склі воно виглядає вельми загадково і романтично…

Лляне поле тим часом зникло з обрію, навколо завирували соковиті ясно-зелені жита.

— Зеленіють жита, і любов одцвіта… — пробурмотіла рядки Володимира Сосюри. Ні, Софійчина любов до Пустельника зовсім не одцвітала, проте, хоч убий, тягло на поезію.

— Ку-ку! — повертає до реальності Віта. — Не бач’, що це пшени’?

Пшениця то й пшениця, хіба не однаково?

Може, хоч море здивує цю всезнайку?! Бо то Віку-ку для своїх Леськовичів є живою енциклопедією, а моря також не бачила. Софійка підмовила її на цю поїздку замість тих, що передумали. Тепер і рада, й не рада, бо хоч розірвись: і Лесі увагою не обійди, і Віти самої не кинеш. Навіть сісти мусила з нею: по троє в автобусах не садять, а леськівчанка майже нікого з вишнопільців не знає.

Отже, Вікуся біля самісінького вікна, поруч — Софійка, Радзивілка ж — навпроти через прохід… Між двох вогнів, можна сказати. Ні, то Віку-ку — палкий мінливий вогонь. А Леся — тверда поміркована земля. Вона ж, Софійка, між ними, як… Як вода, бо ж не дурно-таки Софійку здавна прозивають (здається, з легкої Фадійчукової руки) Русалонькою…

Софійка, щоб хоч якось утішити Лесю, попросила, щоб сів біля неї Дмитрик. Він погодився, однак теж розчарований, бо ж ясно, ясно як білий день, із ким хотів би сидіти!..

…Маки!!! Господи, маки! Як ото на картинах малюють! Як у віршах пишуть: «І сушить голову за цвітом своїм мак»!.. Цілісіньке поле! Навмисно сіяли чи що?