Марина Павленко - Русалонька із 7-В та загублений у часі

— Звичайно! Я на Олексівському ставку пірнав, то думав, що цілих п’ять хвилин. А хлопці засікли на годиннику: тільки дві з половиною!

— Гм… Чи збережуться ці Казимирові теорії в Дмитриковій голові?..

Поламавши голови над ребусом із Дашківським, узялись до задач математичних.

— Діти, ходіть перекусите! — покликала мама.

Тільки завжди голодний Сашко стрепенувся на цей поклик. Софійка ж не зворухнулась. Вічно вона зі своїм супом!

— Чай і шоколадний рулет!

Ну, хіба що так!.. Рушили до столу.

— Ну, ще за тата! — на всі лади викаблучувалась мама перед Ростиком, намагаючись запакувати малому в ротик чергову ложку яблучного пюре. — Не хоче! А баба Валя каже, що Ростик у неї так справненько їсть!

— А кави у неї він ще не п’є? — буркнула невдоволено.

— Кава? Що ти! Дітям до трьох років узагалі не рекомендується ні кави, ні шоколаду!

— Від баби Валі сподіватись можна чого завгодно! Ой, не довіряла б ти їй, мамо, дитини!

— Це ж чого раптом?!

— Її двоюрідна бабця була господинею Леськовичівського замку й колись отруїла малого Дашківського!

— Це баба Валя тобі сказала?

— Баба Валя все приховує. Дізналась я з інших достовірних джерел.

— Софійко, всім відомо про твою багату фантазію! — Мама аж скривилася. — Зрештою, чого баба Валя має відповідати за гріхи двоюрідної бабці?..

І як щось довести цій нерозумній мамі?!. Софійка давно помічала, що батьки їй не довіряють, що не сприймають усерйоз. Тепер іще раз у цьому пересвідчилась. Залишалось використати останній аргумент:

— Вона ж… вона ж при дитині цілує свого кота!

— То й що? Ти ж сама кажеш, що коти — великі чистьохи. Тим паче Фантик. Вичесаний, вимитий, доглянутий! Не те, що ця… — Мама зневажливо кивнула в бік Чорнобілки. І, згадавши, що киця — Сашків дарунок, ввічливо підправила: — Ця, сухоребра!..

Ну, можна витримати?!

— Дякуємо за чай, — підвелась із-за столу. — Ми вже ситі!

Гордо покрокувала до кімнати. Сашко, дожовуючи, неохоче поплівся услід.

На уроках почувала щось не те. Ще не знала точно, але гриз якийсь прихований сумнів. Він закрався, щойно вчителька назвала оцінки 7-В за самостійну з алгебри.

Дмитрик сяяв од чергового успіху.

Вадим отримав «двійку» і зверхньо чвиркав крізь зуби:

— Подумаєш, якась ідіотична самостійна! Такі дебільні завдання…

Десь уже чула ці слова. Тільки «незрозумілі завдання»! Усе більший сумнів просвердлював Софійчині думки, коли окрилений «дванадцятками» Дмитрик, не гаючись, записався до математичного гуртка. Щось не те, щось не те, щось не те!

Леле!.. Таж Іваненко — любить алгебру! Любить і любив завжди! Як вона, розтелепа нещасна, проґавила такий важливий факт?! А Казимир не любить!!! І Вадим не любить? Черв’ячок сумніву не втихав і гриз далі.

Вадима не могли залити сусіди, бо живе у власному домі. Вадим ходить у чому завгодно, тільки не в чорному і білому. Вадим не любить малювати, його звуть зовсім не так, як батька, та й батько той гарний, стрункий, рудуватий, як син, і ніяк не товстий.

«Якісь такі незрозумілі завдання!» — цю фразу недавно вимовив… Сашко. Коли приходив просити Софійчиної допомоги з алгебри.

Гнала від себе той нахабний сумнів, як докучливу муху, коли вже поверталась додому. Адже прекрасно знала, що Сашка, який жив у напівпідвалі, сусіди затоплювали. Більше того: тими сусідами були вони — Софійка і її батьки, бо тоді жили над ними. Якось у вмивальнику не було води, й Софійка забула закрутити кран…

Чи ходить Сашко в чорному і білому? Та він завше убогий і сірий, як церковна миша! Як горобець зі смітника! Як… Хвилиночку!.. Яка барва утворювалась, коли Павлик змішував чорну й білу фарби? Сіра! А що було сказано в газеті-під-казці? «Між чорним і білим!» Отже, сіре — це і є між чорним і білим?!.

Черв’ячок усе глибше вгризався в Софійчин мозок. Незчулась навіть, як іззаду хтось вигукував її ім’я.

— Софко! Таж Софко!!! Так урвала, що я вже задовбався доганяти!

Поруч об’явився… Кулаківський!

— Тобі вже, Софко, за тим прилизаним зубрилкою всі інші дрібні в очах? М-да: я ж у іксах так не шарю, як він!

— Хто? — вдала, що не розуміє.

— Ну, не тушуйся, не тушуйся: всім ясно, що ти від новачка прибалділа!

— Кажи, що маєш, бо в мене справи! — хлюпнула холодною водою на палахке вогнище Валового чуба.

— Ти б краще придивилась, як він малює! Мазня і маразм! А малювалка йому все одно «десятки» ліпить: за сімпотну морду і за те, що підлиза!