Марина Павленко - Русалонька із 7-В та загублений у часі

— Тоді я, розумієш, ще про одне переживаю… Як думаєш, я не можу перейняти його ці, як їх, гени? Я так хвилююсь… Гени підлості— це ж, мабуть, перехідне?

— Не бійся! — аж засміялась. — Якщо раптом хтось погодиться вийти за тебе заміж… Тобто я хотіла сказати, якщо ти й одружишся… Якщо ти одружишся, то, мабуть, будеш найвірнішим чоловіком і найвідповідальнішим батьком!

— Ти так гадаєш? — Сашкові очі освітили пів-обличчя, засліпивши на мить навіть Софійку. — О так! Я теж у цьому переконаний!!!

— Софійко, чому ти не помила посуду?

Це вже мама повернулася. За виховання взялась. «Бо твоїх дітей бавила!» — хотіла відрізати.

Але щось зупинило Софійку, й вона кинулася зносити до крана тарілки.

— Мам, а Сашків тато був гладким? — Софійка й забула поцікавитись у хлопця.

— Чого це тебе зацікавив той… той чоловік?.. — Мама скривилась ще більше, ніж при вигляді Чорнобілки. — Тоді був худим, а зараз… Одні наші знайомі бачили його. Одружився, від’ївся, чи пак поправився, посоліднішав. Почувається прекрасно, спогади не турбують…

— Мамусю, я люблю тебе, — прошепотіла раптом під дзюркотіння води.

— Що таке? — не розчула.

— І тата люблю… — ввімкнула воду сильніше.

От лише звався Сашків батько не так, як син.

Він звався Іваном. Утім, яка різниця, як саме: не так, і годі.

Це єдина ланка, яка не вписується в ланцюжок.

Бо навіть біла парчева сукня у Сашкової мами є. Точніше, колись була. Із неї потім Любці й Вірці пошито шкільні блузки.

Не зважувалась поки що висловлювати свої підозри Сашкові. Як і Завтрашньому. Та й важко було провести зв’язок між цими двома — такими різними — постатями. Навіть те, що тепер Сашко зробиться охайним і шляхетним, чомусь не тішило. Зрештою, остаточно ще ж нічого не відомо…

Казимир вдруге просить передати йому щось почитати. Причому українською. Мовляв, йому однаково, якою мовою читати, проте коли готується в українську родину… До того ж він уже знає, що його люба мама була саме українкою, — мусить же хоч він заповажати цей факт. Та й набридло бути ніким: затишніше до когось прихилити голову, до чогось належати…

Але коли вони знов потраплять до замку? Може, якось попросити Ві-ку-ку підкласти книжку-другу в батькову сторожку? А як пояснити? Ще ж і не що-небудь — словника просить! Бачте, начитався в Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля!»

Та й де б у Віти взялись удома словники? Доведеться самій вирватись до Леськовичів!

Тим часом написала Віті розлогого подячного листа, висловила захват Павликовим портретом. А щоб потішити подружчине серце, передала через неї Павликові дотепне прохання. Хай спробує намалювати ще й Ві-ку-ку! Отак, як Софійку: у вигляді якоїсь квітки! Цікаво, з яким-то цвітом порівняє він їхню балакучу товаришку?

А з Казимиром і справді треба серйозно побалакати. Поки з’ясуються остаточні подробиці, пора вже думати, як його звідти виманити. Ось хоча б такі свіжі газетні ворожіння-знахідки:

«Із трьох кутків поставити однакових, а вийти з четвертого боку», — зовсім нічого не зрозуміло! Це були поради, як городити двір. Хай собі. Але що цей рядок дає Софійці? Про всяк випадок переписала його до заповітного блокнота…

Поки Сашко придумає, як здійснити наступну вилазку до замку, вона пошукає гостинців для Завтрашнього. На якій полиці в мами зберігаються словники?

«Власні імена людей»: ти ба, ще й такі словники бувають! Взялася гортати: ого, цікаво! «Вадим — значення цього імені не знайшло одностайного тлумачення». Маєш! «…Більшість же дослідників схильні виводити його від давньоруського дієслова вадити — сперечатися, викликати незгоди».

Чудово!.. «Казимир — від відомий і руйнувати». Ще ліпше!

«Дмитро — належний богині хліборобства Деметрі». Тю!..

Сашко, тобто Олександр, — «мужній оборонець, захисник людей». О, до цього, як завше, не підкопаєшся! Якби хоч справді! Раптом — нова ідея. Чи не збігається переклад Сашкового імені з іменем його батька?

«Іван — Божа благодать, дар богів». Не збігається! Ні тлумаченням, ні суттю!

Може… А якщо — Тадеуш? «Тадей (Тадій, Фадей) — хвала». Знову — ніякого збігу! Щоправда, чула десь оте «Фадей»… Стривайте-стривайте! Сашкове прізвище — Фадійчук!!! Якщо Сашко Фадійчук — ім’я справжнього Завтрашнього, то й оте Казимирове «мого батька звуть так само, як і мене» розшифровується просто: Дашківського-старшого звуть Тадеушем. І те, і те — «хвала»!