Марина Павленко - Русалонька із 7-В та загублений у часі

Забрала тремтячу кішечку й зачинилась у своїй кімнаті.

Звісно, Чорнобілка переживала зараз не ліпші часи. Вона якраз вступила, за маминими словами, у вік гидкого каченяти (теж іще придумала сказати!). Вона підросла, але ще не стала пишною, дорослою кішкою. Із пухкого клубочка перетворилась на якогось гончака: довга, худа, недоладна. Але ж не потвора!

У Софійки он теж прищ на носі — може, мама і її бридиться? Може, і її скоро обізве? Хай цілують свого любесенького гарненького Ростика! А вона…

Ткнулась прищем у Чорнобілчине гандрабате тільце. Мабуть, киця — єдина істота на світі, здатна її зрозуміти! Ситуація не веселіша, ніж у Завтрашнього!..

А в Ірки тато й справді гладкий!

Сьогодні він уперше приходив до школи: чи не завуч викликала з приводу бобрика? Бо щось довго тлумачив завучці й Ліді Василівні. Про фантазію, про дизайн, про те, що Ірка може вирости відомим стилістом. Нарешті вчителі дали їм спокій.

Але пропав спокій у Софійки. І коли вона ніби ненароком запитала в Ірки, чи в її мами часом немає білої сукні, у відповідь почула: «Цілих десять!»

Не здивується, коли нахабна Ірка й справді могла захопити чуже, себто законне Казимирове, тіло. Зрештою, коли б воно було її власним, чи ставила б над ним постійні експерименти?

Отже, все сходиться!!! Сердешний Дашківський! Сердешна й Софійка! Адже, щойно лагідна душа Завтрашнього переселиться в шалену Завадчучку, та, імовірно, відразу подобріє. І цим ще більше привабить Вадима! Ба навіть закохає в себе! У неї ж, на відміну від Софійки, на обличчі — жодного прищика!

Ой, вона ж закохає тоді в себе й скромного інтелігента Дмитрика!!! Уже й не знала, чого боятися більше…

Добре, що вдома якраз нікого немає. Можна вільно поцілувати Чорнобілку, замість супу вкласти у себе пристойну порцію торта і, головне, спокійно помізкувати.

Шафа й далі комизилась, тобто мовчала. Проте Софійка за звичкою вмостилась у її затишні обійми. Знічев’я гортала старі шухлядні газети, хоч погляд блукав десь у вікні.

Раптом опустила очі на рядок, який саме притримувала пальцем. «Шукати в межах Вишнополя» — прочитала і вже хотіла повернутись до споглядання вікна, як…

«Шукати в межах Вишнополя»! Далі йшлося про якихось злочинців, але то вже не привабило Софійчиної уваги. Еге, то шафині газети справді не просто так!!! Тільки цього разу не треба звичним способом вчитуватись у події! Треба використовувати ворожіння! Це вони ще з незаміжньою Сніжаною колись так загадували на майбутнє. Називали номер сторінки і номер рядка у книжці віршів і потім зачитували. Сніжані, пригадується, випало: «У вечірнім місті плакали трамваї, Пропадали сльози сині на дротах».Якраз тоді вона остаточно посварилася з Валентином! А Софійці наворожились рядки: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання». Це про її почуття до Вадима. Стовідсоткова правда!

А тепер — «Шукати в межах Вишнополя». На радощах почала тицяти ледь не в кожний рядок. Але нічого путнього більше не випадало. Зрозуміла, що істина — річ тонка, зловживати нею не годиться.

— Привіт, доню! Що нового у школі? — зазирнула до кімнати усміхнена мама.

Прикидається хорошою? Підтримаєм!

— Усе гаразд!

Ой, а де ж це братик? Мама прийшла без Ростика!

— Він у баби Валі, зараз піду заберу. Ми тобі, Софійко, не мали часу й пояснити. Я ж вийшла на роботу. На півставки. Бачиш, у нас борги та ремонти, на декретні гроші не дуже розбіжишся… Та й не щодня працювати. А баба Валя погодилася няньчити малого. Навіть від платні відмовилась! Тож поки він підросте до ясел…

Ти ба, які події! А вона, Софійка, й не знала! Втім, хто вона така, щоб її утаємничувати в сімейні справи?..

Мама перевдяглась і поспішила по Ростика. А на порозі тим часом постала тітонька Сніжана.

— Як там перший робочий день?

Хвилюється за сестру! Безперечно, хіба нині до запитань про Софійчині уроки?!.

— Ага, Софійко! — згадала й племінницю. — Не знаю, чи тебе цікавить, але… Я показала ті папірці нашому головному. Він сказав, що нічого в них особливого. Та роздивляючись, натрапив на ще один документ. Приклеївся до рецепта. В ньому прохання від якоїсь Марії… Прізвище нерозбірливо… Про перейменування якогось… як його… ага, Миколи Котенка в Ніколя Котьє!

Отже, Марія і тут постаралась для свого коханця? Зраджувати не соромилась, а своє і Миколине українство приховувала, наче болячку!.. І справді хвора! Фіртичка та й годі!..