Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

— Можу собі уявити, Ксеніє, — перевівши дух, співчутливо почав Павло Борисович, — що у вас серце не на місці…

Ротор завив гучніше, і струмінь снігу, що вирвався з розтруба снігоочисника, загуркотів по металевому підвіконні поліційного відділку.

— Куди! — заволав Субота. — Шибки поб’єш! Стопе! Стопе!

Тупогуб озирнувся, вмить втративши інтерес до Ксені. Науменко вимкнув ротор і розгублено вистромився з вікна снігозбирача.

— Просто ковшем пройдися! — владно наказав Павло Борисович. — Вимкни гвинти і згреби до рогу. А там увімкнеш. Зрозумів? Бо й справді вікна повилітають нахрін!

Захар кивнув і сховався в кабіні. Загарчав мотор, і снігозбирач поповз мимо них, згрібаючи сніг, наче бульдозер.

Цієї миті, обійшовши «опель» дільничного, з-за рогу вийшов Андрій. Він поспішав, надіючись, що от‑от під’їде якесь обласне начальство і Суботі публічно дадуть прочухана. Назустріч Андрюсі їхав червоний аеродромний ротор із вимкненими гвинтами, штовхаючи поперед себе переконливу гору снігу.

— Вона б мені сказала, якби кудись їхала, — саме казала Ксенія Тупогубу, але міський голова не відривав погляду від ротора, тож досі її не слухав.

— Усе! — гукнув він Науменкові. — Врубай гвинти!

Той знову вистромився у вікно і квапливо кивнув. Двигун загарчав гучніше. Із розтруба снігозбирача вдарив тугий білий струмінь.

Андрій зробив гак, щоб обійти ротор. Тупогуб на ґанку повернувся до Ксені й у своїй котячій манері взяв її за лікоть.

— Щойно оце я говорив саме з приводу всіх оцих чуток… — облесливо мовив він. — Покажіть бодай одне тіло — й ми тут усіх на вуха поставимо! Я особисто шукатиму! Але нехай дадуть бодай щось! Хоча б краплю крові на снігу!

Але тепер не слухала Ксенія. І вона, і Субота, і навіть Андрій за п’ять метрів од ґанку — всі дивилися на ротор, тому що з ним було щось не те. Сніговий струмінь вичерпався, й двигун завив, ніби снігоприбирач збирався злетіти. У кабіні метушився Захар, без кінця вистромлявся у вікно й стурбовано зазирав під колеса. Загарчала коробка передач, авто смикнулося й різко здало назад, розвернувшись трубою ротора простісінько в їхній бік. Цієї миті озирнувся Тупогуб. Він навіть устиг вигукнути: «І не думай!», коли Захар знову ввімкнув гвинти, і потік снігу вдарив просто в напис «ПОЛІЦІЯ» над їхніми головами. Наступної секунди в потужних подвійних гвинтах щось огидно хруснуло, авто розвернуло ще сильніше, і сніг полетів просто на ґанок.

Ксенія верескнула, втягуючи голову в плечі. Тупогуб підкинув угору руки. Субота крутнувся на закаблуку, але шкіряна підошва його франтуватих черевиків по-зрадницькому ковзнула на бетоні, і він упав на спину, розкинувши руки. Ротор завив іще голосніше, старанно закидаючи снігом ґанок, а тоді нарешті замовк. На площі запала тиша.

Люди ошаленіло витріщалися, неспроможні ані слова мовити, ані просто усвідомити це видовище. Андрій зупинився, в буквальному сенсі роззявивши рота. Захар розчахнув дверцята, але ноги зробилися ватні, він випав із кабіни, й так і лишився сидіти в снігу. Голосно і тужливо заволав Субота, вирячившись на долоню, якою щойно провів по обличчю.

Тому що і Суботине обличчя, і калюжа, в якій він сидів, і ґанок, і сходи, і перелякані Тупогуб із Ксенією — все було пофарбоване розмаїтими відтінками червоного: від брунатного, до червоно-рудого. Снігове місиво зібралося в багряні калюжки на бетонній долівці, розпливлося іржавими плямами на білій меровій сорочці, спадало тягучими вишнево-червоними краплями з напису «ПОЛІЦІЯ». А площею вмить рознісся такий характерний і особливо виразний на холоді запах крові.

Андрій машинально поглянув на годинник і навіть не здивувався, побачивши, що зараз рівно десята п’ятнадцять. Ні хвилиною пізніше.

Рожеві струмені розбризкувалися по старій емальованій умивальниці дрібним бісером крапель. Вода була крижана і кров змивала погано. Субота запекло ялозив долонями по обличчю. Здавалося, він змиває не кров, а олію. Вбиральня була крихітна, і худий зад поліцейського стирчав із дверного отвору, наче він був коровою, що не хоче заходити у хлів.

Увійшов Андрій із кавалком господарського мила. Ксеня, вся запацьорена кров’ю, сиділа на ослоні для відвідувачів і схлипувала, очікуючи, коли теж зможе вмитися. Тупогуба відразу забрав Арсен, що виник бозна-звідкіля. На дружину він навіть не глянув, а лише підхопив під лікоть шефа.

— На ось, — Андрій простягнув Суботі мило.