Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

Довкола площі вже збирався люд — не так на ярмарок, як послухати звернення мера, бо ж неявка обіцялася на те, про що дільничний Субота учора повідомив особисто кожного. Проте, вуличка, де Субота покинув свій «опель», була порожнісінька, тож ніхто не бачив, як він, опершись на одне коліно, судомно втягує повітря крізь шланг, занурений у горло бензобака. Нарешті трубочка заповнилася, Субота закашлявся й, відпльовуючись, устромив її в пляшку.

— Краще би зараз тієї самогонки… — сказав він до себе, пересмикуючись од разючого смаку бензину.

За хвильку Субота знову був у приміщенні й запекло атакував зсередини двері чорного входу. Ті намертво привалив замет, але дільничний зміг їх ледь прочинити. На подвір’ї лежав тільки сніг і ледь виднівся, засипаний по самий дах, порожній гараж. Віталік насилу протиснув урну в щілину й запхав у неї картонну теку. Тоді вкотре машинально втер губи й гидливо нюхнув пальці.

— От же ж гівно, — сказавши це, Субота скривився й відригнув. Темним тамбуром чорного входу рознісся ядучий запах бензину.

Субота щедро поливав течку із пластикової пляшки. Він навіть розв’язав її, щоб як слід зволожити зсередини. Бензин зібрався на дні калюжею завглибшки з палець. Дільничний пожбурив пляшку в сніг, відставив урну якнайдалі від дверей, дістав запальничку й заходився клацати кресалом.

Аж ось у вхідні двері хтось гучно постукав, й Субота мало не впустив запальничку.

— Зара’! — заволав він і стиха матюкнувся.

Нарешті змусив оранжеве полум’я лизнути мокрий від бензину кутик течки, й за секунду урна, видавши голосне «в-в-вух» спалахнула, обпаливши волосинки на його зап’ястку, і Субота спрожога скочив. Рука тепер смерділа обсмаленою свинею.

Палахкотіння цієї течки давало відчуття, що все не так уже й погано, і Субота вичавив із себе посмішку. «Под контрольом, — сказав він собі, — пока шо усьо, як мінімум, под контрольом».

За вхідними дверима нікого не було, тож Субота подумав, що відвідувач не дочекався, аж побачив, що двері його кабінету відчинені. І збагнув, хто там, іще до того, як увійшов. Безпомильно впізнав запах парфумів.

— Ти? — запитав він, і в його зачудуванні вочевидь вчувалися нотки радості.

— Привітику, Віталя. А чого це в тебе мусор посеред кабінету?

Це була Ксенія.

Ярмарки в Буськовому Саду відбувалися нечасто. Аж так нечасто, що цей, здається, був перший. Базари — так. А от щоб ярмарки, та ще й у центрі, та ще й зі сценою, та й ансамбль якийсь обіцяли — такого не бувало. Продавці давно порозкладали на лотках свій товар, але торгівля досі не почалася — зі сцени виступав мер. Павлові Борисовичу дуже залежало на тому, щоб заспокоїти всіх, хто вірив чуткам про зниклих людей, і пригрозити тим, хто ці чутки поширював, тож він щедро розсипався красномовством — щоб нікому й на гадку не спало поскаржитися високим гостям, які от‑от мали завітати. Слід зауважити, чекали на них давненько, але зараз, якщо вірити мерові, вже справді недовго лишилося.

Павло Борисович облизав пересохлі вуста і перейшов до завершальної частини промови:

— Але навіть фахівець, якого вони відрядили з Києва, не зміг знайти жодних доказів того, що цей маніяк узагалі існує! Він заплутався у власних підозрах, виставив себе на посміховисько і закінчив відрядження тим, що напився вчора у «Мінотаврі». Очевидно, з горя через те, що для нього тут не знайшлося роботи!

Юрба вимучено засміялася.

— І нащо комусь здалася ця безглузда жахалка? — гримів у мікрофон Тупогуб. — Та щоб відвадити від нашого селища фахівців! Щоб викликати нездорову увагу преси! Щоб піддати сумніву саму можливість відродження нашого селища — і в зародку знищити конкурента — майбутнього цукрового гіганта!

Натовп біля сцени принишк. Мер звичними мазками змальовував світле майбутнє Буськового Саду, а тоді хлюпнув чорної барви, розповівши про те, що може спричинити відмова інвесторів докластися до реконструкції заводу, й урешті, на сповненій надії врочистій коді дав знак Науменкові та його хлопцям зривати опону зі снігоприбирального автомобіля. Збіговисько захоплено зойкнуло, Захар стрибнув за кермо, заревів двигун, і ковш ротора вгризся у найближчий замет. Снігозбирач ефектно вистрілив у небо фонтаном снігу. Сонячне проміння танцювало в струмені, чудернацькими веселковими заломленнями. Авто поповзло по засніженій частині площі, залишаючи по собі ідеально прибрану смугу, і було в цьому всьому щось таке безжурне, як у дитинстві.