Ульф Старк - Сікстен

— Так, — відповідає Сікстен.

Коли Емма та її мама пішли, лишається тільки Сікстен зі своїм татом.

— Це мій тато, — каже Сікстен.

— Та я це зрозуміла, — каже вчителька. — Бажаю вам веселого літа.

— Дякую, — каже тато і простягає їй руку.

— Мама не тут. Вона живе в Данії. І знов одружилася. Тож ми з татом живемо самі. Він водить автобус.

— Он як, — каже вчителька і дивиться на татову уніформу.

— Але замолоду він був боксером, — додає Сікстен. — Тепер йому тридцять дев’ять. Правда ж, це ще не старість?

— Звичайно, ні, — усміхається вчителька.

Тато забув відпустити вчительчину руку. І лише тепер відпускає. До того ж його обличчя стає кольору червоного автобуса.

— Ну, тоді дякуємо вам за все, — каже тато. — Дякуємо, дякуємо.

Він іде до дверей. Сікстен — за ним. Але потім зупиняється.

— Пані вчителько, а ви любите танцювати?

Вчителька мовчки киває головою. І тепер вона здається Сікстенові ще красивішою, ніж завжди.

— Тоді ви могли б разом танцювати, — каже він. — Тато страшенно любить танцювати. А я можу побути сам. Я звик бути сам уночі. Мені це навіть подобається.

— Мені також, — каже вчителька.

Тоді тато тягне Сікстена за руку.

— Ми вже підемо, — каже він. — Вибачте.

Але Сікстен не хоче йти. Йому дещо треба запитати у вчительки. Тоді тато каже, що вийде надвір і почекає його на свіжому повітрі.

— Ну, про що ти хочеш запитати? — цікавиться вчителька.

— Про свій правий черевик, — відповідає Сікстен. — Я думаю, він лежить в ящику для шкільних підручників.

Надвір Сікстен виходить в обох черевиках.

На шкільному подвір’ї тато грає у футбол з Бобо, Арне, Мікаелем Бурфошем та ще кількома хлопцями.

Він веде м’яча, легко обходячи Бобо. Потім підгилює його носаком і підкидає головою вгору.

Хлопці завмирають на місці, захоплені його майстерністю.

— Оце-то клас, — сопе Бобо.

— Ходімо, тату! — гукає Сікстен.

Тоді тато вдаряє по м’ячу, посилаючи його в бік Бобо.

Той приймає удар головою.

— Чудовий прийом, — каже тато.

Потім Сікстен з татом ідуть геть. Вони простують алеєю у затінку зелених дерев. Тато спітнілий і щасливий. Іде і пританцьовує на жорствяній стежці.

— Сікстене, — озивається тато.

— Га?

— Чого це ти згадав про танці?

— Я не знаю. Просто спало на думку.

Тато простягає руки й кружляє в танці — одне коло... друге.

— Хтозна, коли я востаннє танцював. Мабуть, сто років тому.

Сікстен збентежено розглядається довкола. Ген удалині їдуть на велосипедах у їхній бік якісь школярі.

— Мабуть. Але годі вже танцювати, — каже Сікстен. — Який ти подарунок хочеш на день народження?

— Мені однаково, Сікстене. Який завгодно. Тільки б це був сюрприз.

— А я хочу велосипед, — каже Сікстен.

Увечері вони сидять на канапі. Адже тато якийсь час працюватиме вдень, тож тепер вільний. Він міцно обіймає Сікстена за плечі.

Вони дивляться телевізор.

Там показують, як у Норвегії ловлять раків. Зображення періодично мерехтять. Сікстен дивиться на воду. І тоді йому на думку спадає узбережжя та Емма.

Тато дивиться на раків у телевізорі й усміхається.

— Правда ж, нам добре? — питає він. — Нам із тобою добре.

Коли Сікстен іде шукати Юнте, сонце вже стоїть високо в небі. На шиї в нього рушник, а під джинсами плавки. Він готовий купатися.

А от Юнте ні. Йому ще треба допомогти Сліпому Свенові вставити чекову стрічку в касовий апарат. А потім насипати в коробки бананових карамельок і виставити їх на порожні полиці.

— Тато не переймається коханням, Юнте, — каже Сікстен, допомагаючи Юнте.

— Він просто не знає, що це таке, — пирхає Юнте.

— А що це таке?

— Ходімо, я тобі покажу.

Він веде Сікстена в комірчину і вмикає відео. На екрані телевізора з’являються чоловік і жінка. Вони качаються по піщаному узбережжі, а їх раз по раз омивають хвилі.

— Оце таке кохання, — каже Юнте. — А скоро ти побачиш іще дещо.

Перед тим, як виходити з комірчини, Юнте захоплює поліетиленовий пакет.

— Агов! — гукає Сліпий Свен. — Куди ви?

— Я беру сьогодні вихідний, — відповідає Юнте.

На узбережжі Юнте виймає з пакета цілу купу газетних сторінок.

— Дивися, — каже він.

Юнте навіть не перевдягається. Він у сорочці, штанях і картузику з козирком. Бо не любить засмагати.

Потім Юнте розкладає перед Сікстеном газетні сторінки.