Ульф Старк - Сікстен

У руках у чоловіка ящик з інструментами.

— Я прийшов поремонтувати пральну машину, — каже він.

— Уже не треба, — відказує Сікстен. — Вона сама поремонтувалася.

— Сама? — перепитує чоловік.

— Так, — відповідає Сікстен. — Хіба ви не чуєте?

Тієї миті машина починає працювати. З ванної кімнати чути, як вона загула й затряслася.

Сікстен зачиняє двері й біжить до ванної кімнати.

Юнте та Емма — за ним.

Сікстенів тато і жінка Танцівливі Ніжки сидять край ванни і дивляться, як машина стрибає по підлозі. З неприкріпленого шланга потоком б’є пінява вода. Вона забризкує стіни й стелю.

А ще вона забризкує тата й жінку.

— Вона запрацювала! — кричить тато. — Бачите? Лишилося тільки трішки відрегулювати.

— То вже іншим разом, — сміється жінка. — Зараз я хочу перевдягтися.

Перед тим, як вийти з ванної кімнати, вона вимикає машину.

А потім бере в руки дорожню сумку й зникає в татовій спальні.

Тато дивиться на зачинені двері. А тоді обертається до Сікстена та Юнте.

— Ту жінку в кіно теж ви підлаштували? — питає він.

— То була моя ідея, — каже Юнте.

— Ми не хотіли, щоб ти був сам, — додає Сікстен. — Нам хотілося, щоб у тебе був хто-небудь твого віку.

— Он як, — мовить тато. — Але відтепер — більше нікого! І ще одне. Не кажіть їй про це нічого.

Тоді він із мокрим чубом і в мокрому боксерському халаті іде з ванної кімнати. На порозі піднімає руки вгору.

Він тримається, як боксер, який щойно виграв двобій.

Вони сидять за столом і насолоджуються.

Вони насолоджуються з’їденим курчам і картоплею. Свічкою, що до половини догоріла. І Бетховеном, що стиха долинає з програвача.

Жінка Танцівливі Ніжки сидить біля тата. На ній зелена сукня, яку вона вийняла з сумки. А тато в своїй білій сорочці.

— Мені давно не було так весело, — каже вона.

— І мені, — каже тато.

— Я зрозуміла, що ти якийсь особливий, — каже вона. — Це було видно з твого листа. Ти ніби й досі дитина.

— Можливо, — каже тато.

— А там, де ти написав про свічки у вікнах самотніх людей... То так гарно, — каже вона.

— Атож, — озивається Юнте.

— Просто я писав те, що відчував, — каже тато. — А то не написав би так багато. Але я все-таки радий, що ти приїхала.

— Я також, — каже Сікстен і бере Емму за руку.

— А ти не забув, що мені обіцяв? — питає жінка Танцівливі Ніжки.

— А що я обіцяв? — питає тато.

— Що візьмеш мене з собою у свій нічний рейс.

— Так, але спершу, може, потанцюєте? — питає Сікстен. — Так заведено, коли до чоловіка в гості приходить жінка.

Сікстен сидить на канапі. З одного боку в нього Емма. А з другого — Юнте.

Він дивиться, як тато танцює з жінкою, що назвалася Танцівливі Ніжки.

А ще він думає про те, що буде завтра.

Він думає, як вони їхатимуть крізь ніч в татовому автобусі, а над міськими темними вулицями сяятиме місяць, і тисячі зірок блищатимуть, немов перлинки. Вони проїздитимуть всі зупинки, на яких стоятимуть люди, і не зупиняться біля жодної телефонної будки.

І так за цими своїми думками Сікстен засинає, схиливши голову Еммі на плече. Бо хіба можна влаштувати прийом для жінки й не стомитися?!

То що? ( англ. )

Бо він найкращий у світі ( англ. ) — популярна привітальна пісня з нагоди свята.

Вибач ( англ. ).