Ульф Старк - Сікстен

Тоді Сікстен хапає Емму за руку.

— Гайда, — каже він. — Біжімо!

Вони біжать поміж людей, що п’ють каву на пляжних покривалах. Потім вибігають на місток. А згодом добігають до вишки для стрибків у воду.

— А тепер куди? — вихекує Емма.

— Просто лізь, — сопе Сікстен. — Лізь якомога вище!

Вони стоять на краю вишки, до неба — рукою подати, і вітер куйовдить їм волосся.

Далеко внизу блищить синя вода. А ген удалині видно ліс, будинки й дороги, де гудуть автомобілі. Сікстен бачить, що Бобо, Арне та Мікаель Бурфош позлазили зі своїх велосипедів.

Вони вже стоять біля сходинок на вишку і роздумують, що робити.

— Леле, як високо! — зітхає Сікстен.

— Так, — усміхається Емма. — Я нізащо не наважилася б сюди вилізти, якби не ти. Бачиш мою маму? Вона така маленька.

— Моя мама розлучається, — каже Сікстен.

— Як? Хіба вона не розлучена? — дивується Емма.

— Розлучена, але тепер розлучається знову, — каже Сікстен. — Вона до нас навідається у п’ятницю.

— А я майже не бачу свого тата, — каже Емма. — До речі, коли ми підемо в кіно?

— Наступного вівторка, — відповідає Сікстен. — У літній кінотеатр. Це в Гамарб’ю.

Тепер їм треба квапитися. Оскільки Бобо, Арне та Мікаель Бурфош вже лізуть вгору. А на узбережжі стоїть Еммина мама й махає руками.

— Еммо! Еммо! Негайно звідти злазь! — кричить вона.

— Гаразд, зараз зліземо! — кричить Емма.

Вона хапає Сікстена за руку.

І стрибають вони вже вдвох.

Увечері тато вдома. Він говорить по телефону. Тим часом Сікстен сидить на канапі й дивиться на мерехтливі зображення в телевізорі.

— Це була мама, так? — питає Сікстен, коли заходить тато.

— Так, — відповідає тато. — Хочеш соку?

— Ні, — каже Сікстен.

— А молока?

— Ні, не хочу нічого. Що вона казала?

— Вона сказала, щоб я тебе обняв.

— Виходить, вона не приїде в п’ятницю?

— Ні, Сікстене. Тепер не приїде. Бо вони вже знов помирилися.

Тато хвильку дивиться на Сікстена. Потім переводить погляд на телевізор, де й досі мерехтить зображення.

— Що показують? — питає він.

— Велоперегони, — відповідає Сікстен.

Тоді тато підходить до телевізора і вдаряє по ньому рукою так, що той зовсім гасне.

— Що ж, — каже він. — Потім його полагоджу. А на п’ятницю ми щось придумаємо. І нам буде весело, тільки тобі й мені.

У п’ятницю тато схоплюється дуже рано. Сікстен чує, як він гримить посудом на кухні.

Потім він забігає в Сікстенову кімнату. З нагоди такого дня тато причесаний і вбраний в сорочку від уніформи.

— Ти ще не встав? — кричить тато.

— Чого це? — позіхає Сікстен. — Хіба сьогодні якийсь особливий день?

— Та ні, аж ніяк, — каже тато зумисне байдужим тоном — так завжди роблять, коли щось приховують.

І тоді Сікстен вдягається.

А коли тато тягне його через передпокій, підхопивши на ходу багажного кошика, якого заздалегідь поставив, Сікстен забуває про свою журбу. Бо зверху в кошику лежить велосипедний насос.

— То ми сьогодні не снідатимемо? — питає він.

— Ні, сьогодні ми поснідаємо на свіжому повітрі, — відповідає тато. — А тепер заплющ очі і не розплющуй їх доти, доки я скажу «вже».

Сікстен із заплющеними очима спускається східцями.

Не розплющує їх і тоді, коли тато веде його через вхідні двері.

— Ти часом не підглядаєш? — питає тато.

— Ні, — усміхається Сікстен.

— Добре, — каже тато. — Тоді можеш розплющити очі!

І Сікстен розплющує.

Перед ним стоїть зелений велосипед підходящого розміру. Але не гірський. І не спортивний чи перегоновий велосипед, що має багато передач. Це блискучий, новенький, дівчачий велосипед. На сідлі висить велосипедний шолом. А біля багажника прикріплено світловідбивач, щоб будь-який автомобіліст помітив Сікстена.

— Бачиш? — питає тато, і його очі блищать чи не так само, як велосипед. — Ніжні гальма, світловідбивач і захищений ланцюг.

— Так, — каже Сікстен. — Але немає рами.

— Зате як злізатимеш з нього, не будеш ударятися в пах, — каже тато. — Ну, що скажеш?

— Дякую, — тихо каже Сікстен.

Вони сідають на велосипеди і рушають.

Тато їде трохи позаду Сікстена. Тож йому не видно, що по синових щоках течуть сльози.

— Витягай руку, коли повертатимеш! — кричить тато.

Він кричить, щоб Сікстен не їхав дорогою дуже далеко. І щоб обережно переїжджав вулицю. Бо татові здається, що будь-якої миті може з’явитися автомобіль і збити Сікстена.