Ульф Старк - Сікстен

Загалом же вони їдуть маленькими дорогами.

І це добре. Сікстен боїться зустріти когось із знайомих.

— Скоро доїдемо? — кричить Сікстен.

Він геть спітнів під шоломом.

— Скоро! — кричить у відповідь тато.

Він зупиняється лиш тоді, коли помічає корів.

— Тут! — кричить тато. — Зупинимося тут.

Тато любить корів. Він каже, що в них дуже красиві очі.

Тато притуляється спиною до стовбура берези. Закасує рукави сорочки і тішиться сонцем, а ще тим, що біля нього Сікстен і вони будуть снідати на свіжому повітрі.

Велосипеди вони прихилили до коров’ячої загороди.

— Бачиш? — питає тато, киваючи на корів.

— Так, — відповідає Сікстен і відганяє муху.

Потім тато задоволено заплющує очі.

— Коли дивишся на корів, на душі стає дуже спокійно, — каже він. — Правда ж? Щось є в тих очах. Вони такі карі й розумні. Добре тим коровам, Сікстене. Якби моя воля, то я хотів би в наступному житті бути коровою. Вони ніколи не хвилюються. Вони тільки їдять. Сплять і відганяють хвостом мух. І нічим не переймаються.

Сікстенові уривається терпець таке слухати.

Він поволі підводиться й непомітно йде геть.

— А я хвилююся. Я без угаву хвилююся. А це нестерпно, коли нема з ким поговорити.

— Сікстене, де ти? — кричить тато.

Сікстен сидить і жує якусь бадилинку. Тато сідає поруч.

— Про що ти думаєш? — питає тато.

— Про що? — перепитує Сікстен. — Ні про що.

— А мені здалося, наче ти про щось думав, — каже тато. — Ти не радий?

— Та радий, — відповідає Сікстен. — Мені просто цікаво, чи думав ти коли-небудь знов одружитися?

— Одружитися?

— Ага, — каже Сікстен. — Мама ж одружилася.

Тато дивиться на корів, що пасуться у видолинку.

— Мама, атож, — каже він.

І тут тато хитає головою. А тоді обхоплює Сікстенову голову руками й злегка її стрясає.

— То оце такі думки крутяться в цій голівоньці? — питає він. — Ти не хвилюйся. Хіба нам удвох погано? Мені більше ніхто не потрібен. Я ж маю тебе.

Тато обіймає Сікстена. А потім вони починають качатися в траві. Вони качаються, щоб показати, як їм добре.

Вони качаються, аж поки тато не вкочується у коров’ячу паляницю.

— Дідько! — скрикує він і дивиться на свою сорочку. — Тепер нам краще поїхати додому.

Тато схиляється над тазиком. Він тре мильним порошком свою найкращу сорочку так, що в нього червоніють вуха.

Але потворна руда пляма не хоче зникати.

— Хай тобі грець, — бурчить він. — Та я ж не зможу її носити. Глянь, що з нею сталося!

Тато показує сорочку Сікстену.

Але Сікстен дивиться на деталі пральної машини, що лежать долі на газеті.

— Зателефонуй майстрові, що ремонтує пральні машини, — каже він.

— Гаразд, — каже тато. — Але що мені робити зараз?

— Я відвезу її в хімчистку, — каже Сікстен.

Добре, що є нагода вийти надвір.

Сікстен бере велосипед. Він хоче встигнути заглянути на хвильку до Сліпого Свена, щоб побачити Юнте. Вони не спілкувалися від того дня на узбережжі. До того ж Сікстен хоче з ним помиритися.

Він заходиться прилаштовувати сорочку на велосипед.

Треба, щоб вона висохла. Тож Сікстен прив’язує її до пластикового стрижня на багажнику.

Коли він мчить з пагорба, сорочка розвівається, мов білий прапор, на якому рудіє пляма. Він пролітає мимо універмагу і кіоску з ласощами. А потім натикається на Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони, як завжди, гасають на своїх велосипедах.

— Де ти взяв дівчачий велосипед, Сікстене? — горлає Арно.

— А що то в тебе ззаду? — горлає Бобо.

— Коров’яче лайно! — кричить Сікстен.

І він щосили крутить педалі. Бо це слово доводить Бобо до нестями.

Залишивши сорочку в хімчистці, Сікстен забігає до Сліпого Свена. Але Юнте там немає.

— Ніколи не знаєш, де його носить, — каже Сліпий Свен. — А мені скоро треба звідси йти. Може, допоможеш розставити ці бляшанки?

І Сікстен допомагає.

Поки він ставить на полиці для консервів банки з порізаними помідорами та ананасовими скибочками, Сліпий Свен причісується.

— Ви зовсім нічого не бачите? — питає Сікстен.

— Тільки світло, — відповідає Сліпий Свен. — І все, що пам’ятаю, бачу. Але ось цим.

Він тицяє гребінцем на голову.

— І ви ніколи не зможете бачити по-справжньому? — допитується Сікстен.

— Коли перестану бачити зовсім, можна буде зробити операцію, — каже Сліпий Свен. — І тоді я решту свого життя ходитиму в кіно. Так добре?