Ульф Старк - Сікстен

— То пусте, — каже тато. — Але, може, сядеш?

Сікстен і Юнте чують, про що вони говорять. А тоді бачать, як жінка сідає біля тата.

— Тобі подобаються такі фільми? — питає вона.

— Авжеж, — відповідає тато. — «Тарзан» подобається.

— А ти трішки схожий на нього, — каже вона.

Тато щось мимрить, але їм не чути що. А потім виймає карамельку. Тарзан тієї миті їсть банан.

— А вона що робить? — питає Сікстен.

Юнте трохи підводиться.

— Вона бере в твого тата карамельку, — каже він. — І кладе її в рот. Здається, вони сподобалися одне одному!

— Цс-с-с! — шепче Сікстен. — Мабуть, вона щось каже.

Вони бачать, як тато повертає голову до жінки. А потім чують її хрипкуватий голос.

— Я вперше так знайомлюся, — каже вона.

— Он як, — мимрить тато.

— Я ніколи досі не шукала спілкування таким чином, — каже вона. — Власне, трохи страшнувато.

Потім вона кладе руку татові на плече. І притуляється своєю щокою до його щоки.

Тоді тато підводиться. І біжить бічним проходом.

— Агов! Куди ти? — питає жінка.

— У туалет, — відповідає тато.

Тоді жінка теж напівпідводиться.

— Хочеш, я піду з тобою? — питає вона.

Але тато навіть не озирається. Тоді жінка знов сідає. Вона бере бананову карамельку з пакета, який залишив тато. А троянду, яка була в неї на грудях, кидає на підлогу.

— Я нічого не розумію, — каже Юнте. — Так гарно все починалося.

— Чорт! — каже Сікстен. — Мені треба бігти!

Сікстен мчав вечірніми вулицями, не чуючи під собою ніг. Бо хотів устигнути прибігти першим за тата.

Але минає ціла вічність, перш ніж тато вертається.

Годинник показує далеко за дев’яту. Сікстен уже лежить у ліжку, коли тато заходить його обняти.

Увесь він пахне свіжим вечірнім повітрям.

— Дякую, синку, — каже тато. — Це справді чудовий фільм. Найкращий з усіх, які я коли-небудь бачив.

— А кінець? — цікавиться Сікстен.

— Що кінець? — не розуміє тато.

— Кінець теж гарний? — питає Сікстен.

— Так, звичайно, — відповідає тато. — Дуже гарний.

І Сікстен розуміє, що тато просто прикидається. Так само, як часом прикидається Сікстен. Він прикидається щасливим.

Тоді Сікстен ховає обличчя в подушку.

— Я хочу спати, — каже він.

Господи, як його втомили всі ці прикидання!

До того ж тепер Сікстен розуміє, що всьому цьому немає кінця-краю.

— Тоді добраніч, — каже тато. — У п’ятницю приїздить мама.

Сікстен нічого не каже. Та коли тато виходить, щосили жбурляє іграшкову мавпу в стіну.

— Ми спробуємо ще раз, — каже Юнте.

Сьогодні саме він запропонував піти на узбережжя. Задля того, щоб розвеселити Сікстена.

Ось він знов вийняв із пакета оголошення.

— Глянь же! — каже він. — Тут їх ще тьма-тьмуща.

Але Сікстен не підводить очей. Він лежить долілиць на траві, і до нього долинає радісний галас і плюскіт води тих, хто купається.

— Можна вибрати кого завгодно, — каже Юнте. — Хоч би й ту вегетаріанку, еге ж?

Сікстен підводиться на лікті.

— Тато не хоче кого завгодно, — каже він. — Він загалом не хоче ніяких жінок. Невже ти не розумієш? У тебе ж така мудра голова.

— Я тільки хотів тобі допомогти, — каже Юнте.

— А мені не потрібна твоя допомога, — сичить Сікстен. — Ми чудово впораємося без тебе. Краще мотай звідси!

Юнте підводиться. Він обтрушує штани і зиркає на свого приятеля.

— Сікстене, — каже він.

— Чого ти ждеш? — питає Сікстен. — Чеши додому й строчи там свої недолугі віршики!

І Юнте йде. Він навіть не озирається. Бо йому несила витримати, коли хтось про його вірші каже щось погане.

— А я думав, що ми підемо наступного вівторка в літній кінотеатр у Гамарб’ю, — каже він.

Сікстен дрімає біля пластикового пакета, який залишив Юнте.

Пообіднє сонце припікає в спину.

Але в нього немає ніякого бажання купатися. Він загалом нічого не хоче. Єдине, чого він хоче, то це щоб Юнте повернувся.

Аж тут він відчуває на своєму плечі чиюсь руку.

— Як добре, — каже Сікстен. — Я такий радий! Звичайно, я піду з тобою в кіно.

Та коли Сікстен розплющує очі, то бачить Емму, яка стоїть біля нього в червоному купальнику і всміхається.

— Я також рада, — каже вона.— Може, скупаємося?

І вони спускаються на узбережжя.

Але перш ніж дістаються до води, бачать Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони їздять туди-сюди на своїх велосипедах і валяють піщані замки, які позводили малі діти.