Ульф Старк - Сікстен

— Звичайно, — каже він. — Гаразд. Атож. Так, чудово. Домовилися.

У нього такий самий голос, як тоді, коли він оголошує в автобусі зупинки.

Юнте сумно дивиться на свого друга.

— Sorry, — мовить той. — Ти казав правду про свого тата. Він ніколи в житті не зателефонує жодній жінці.

— Так, — каже Сікстен. — Тоді я, мабуть, сам зателефоную. Гайда до тебе додому!

— Ти при своєму глузді? — питає Юнте. — Вона відразу зрозуміє, що ти не він.

— Та вона ж не знає, який у тата голос, — каже Сікстен.

— Що за дурниці? — відповідає Юнте. — У тебе дитячий голос. Твій голос не схожий на голос дорослого чоловіка.

— Ну, може, зараз і не схожий, — каже Сікстен.

— Тобі не треба телефонувати, — каже Юнте.

— Ага, хіба тоді, як стану дорослим, — каже Сікстен.

Юнте нічого не відповідає.

Вони ставлять велосипеди під будинком Юнте. А тоді йдуть у його кімнату. Сікстен тримає листа з телефонним номером Танцівливих Ніжок у руці. Він не думає здаватися. Не цього разу. Хоч і відчуває, ніби в нього в животі товчеться живий кенгуру.

— Ану бери телефон, — каже він.

Сікстен умикає звук на аудіосистемі. Тоді крутить ручки точнісінько так, як завжди робив Юнте, коли читав вірші. А тоді схиляється над мікрофоном.

— Тепер у мене голос, як у дорослого, — каже він у мікрофон.

У гучномовці лунає приглушений бас.

— Я набираю номер, — каже голос. — А ти триматимеш слухавку навпроти гучномовця, коли я говоритиму.

— Геніально, — каже Юнте. — Не розумію, чого я сам до цього не додумався.

У Сікстена тремтить вказівний палець, коли він набирає номер.

— Зараз вона відповість, — каже Сікстен. — Хай тобі грець, що мені їй казати?

— Скажи, нехай приїде сюди, — радить Юнте, тримаючи слухавку навпроти гучномовця.

— Алло! — каже Сікстен. — Це я. Бенні Антонсон. Ну, ти знаєш, той, що водить нічний автобус. Дякую за лист. Він дуже гарний. І мені хочеться тебе побачити.

Поки він усе це говорить, доторкається до кнопки, яка змінює голос, і той спершу стає схожий на голос п’ятирічної дівчинки. А потім переходить у приглушений бас.

Згодом настає його черга слухати. Бо тоді говорять Танцівливі Ніжки.

— У мене дивний голос? — питає він потім. — Це через горло. Запалення голосових зв’язок. Я не можу говорити дуже довго.

Потім Сікстен знов на якусь мить замовкає.

— Атож. П’ятниця мені підходить. Можемо побачитися. Адреса в конверті. Ти можеш жити у нас. Ми маємо вдосталь місця. Тож не буде ніяких проблем.

Далі у слухавку говорить жінка з Карлскруни, а Сікстен показує Юнте переможний жест.

— Чудово, — каже він. — Домовилися. Та й моєму горлу вже треба перепочити.

Сікстен кладе слухавку.

Він вимикає аудіосистему. А тоді дивиться кудись перед собою. І дивиться аж до тих пір, доки не відчуває, як Юнте трясе його за плечі.

— Що вона сказала? — питає він.

— Вона приїде до нас додому, — каже Сікстен. — Вона приїде у п’ятницю о четвертій годині.

У п’ятницю в тата додатковий рейс.

Тож Сікстен і Юнте встигнуть прибрати. Вони протирають двері шаф і пилососять підлогу. Вони чистять раковину і витирають дзеркало в передпокої. Потім Сікстен знімає весільне фото мами й тата. Замість нього вішає над канапою татові старенькі боксерські рукавиці.

Стає дуже гарно.

— Що тепер? — питає Юнте.

— Зателефонуємо Еммі, — каже Сікстен. — А потім підемо по продукти. Бо коли чоловік запрошує в гості жінку, то повинен її чимось смачним почастувати.

І вони йдуть до крамниці.

Вони тягають туди-сюди возика і кладуть в нього картоплю, хліб, сир з пліснявою, який любить мама Юнте, три пляшки сидру й одне акційне бройлерне курча.

— Привіт, Сікстене. Ви щось святкуєте? — питає касир.

— Так, — каже Сікстен. — Нам треба купити все, що записали.

Потім Сікстен просить Юнте з’їздити на велосипеді додому й привезти якусь платівку. Бо чоловік, що запросив у гості жінку, повинен мати гарну музику. І свіжі квіти! Їх вони з Еммою куплять.

— Звідки ти стільки всього про це знаєш? — питає Емма.

— Ет, — зітхає Сікстен. — Цього неважко навчитися. А тепер ходімо.

Коли годинник показує за чверть четверту, в них усе готово.

Стіл у великій кімнаті заслано чистою скатертиною і заставлено. Там є свічки й букет червоних троянд. Курча, яке Емма готувала, вже в духовці. Картопля вариться на плиті. А на програвачі лежить платівка Бетховена, яку будь-якої миті можна завести.

— То твій тато зараз прийде? — питає Емма.