Мері Блер - Ґолді у Страшному парку

— Допоможіть! — вигукнув хлопчик. — Єва втрапила в біду.

— Що з нею? — прошепотіла Євина мама і враз зблідла.

— Тоні, не стій на порозі, заходь і розкажи все по порядку.

Євин тато зачинив за хлопчиком двері і провів його до вітальні. Тут він посадив Тоні на диван, а Євина мама дала йому склянку води.

Тоні ніколи не був брехунцем, тому йому було тяжко придумати правдоподібну історію. Утім, він хотів урятувати Єву.

— Учора Єва попросила мене піти з нею до міс Крістал, — почав свою розповідь Тоні. — Спочатку все було гаразд. Хоча міс Гартлесс, як мені здалося, була не надто задоволена, що я прийшов із Євою. Вона показала нам свою майстерню. Там багато гарних скляних звірів. А потім вона принесла нам чай. У нього був якийсь дивний запах, тому я майже не пив, а Єві він припав до смаку. Міс Крістал вийшла з кімнати, але раптом я помітив, що Єва засинає. Я спробував розбудити її, але в мене нічого не вийшло. Сам я теж відчув себе якось дивно. Я зрозумів, що нас напоїли снодійним. Я не знав, що робити, і вдав, що теж заснув.

Тоні замовк.

— Не хвилюйся, Тоні. Ти ні в чому не винен. Що було далі? — поквапив хлопця містер Джонс.

— Міс Гартлесс повернулася. Побачивши, що ми спимо, вона розсміялася і сказала… — Хлопчик знову запнувся.

— Що вона сказала? Ти пам’ятаєш?

— «Тепер я зроблю по-справжньому живі скульптури», — ось що вона сказала. Коли вона відійшла подалі, я тихенько встав і вислизнув у коридор. Вона погналася за мною, але я встиг втекти. Містере Джонс, Єва в небезпеці. Треба поспішати!

Не гаючи часу на розмови, містер Джонс хутко зібрався й вирушив до будинку художниці. Тоні пішов із ним.

Тим часом міс Крістал віднесла Єву до майстерні й посадила в клітку з кроликами.

Дівчинка була розгублена й налякана. Вона сіла на солом’яну підстилку, коли до неї наблизилися маленькі кролики. Вони обнюхали Єву і взяли до своєї компанії — сіли ближче, щоб зігріти нову подружку.

Дівчинка непокоїлася, що міс Гартлесс і її перетворить на скляну фігурку. Як же тоді допомогти іншим тваринам?

— Ох, Ґолді, коли б ти був тут, — зітхнула Єва, і на очах у неї забриніли сльози, а одна скотилася по щоці.

— Годі плакати! — почула дівчинка веселий шепіт.

І в повітрі прямо перед нею з’явилося лисеня. Чарівний захисник підлетів до самого обличчя Єви й акуратно витер сльозинку своїм пухнастим хвостиком.

— Ґолді, яка я рада, що ти прилетів! Я боялася залишитися сама.

— Я б нізащо не покинув тебе, але треба було рятувати Тоні. До речі, він зараз приведе сюди твого татка.

— Це ж небезпечно! — занепокоїлася Єва. — А ще тато може дізнатися про феріґардів.

— Тоні довелося вигадати історію, але вона майже правдива.

— Ви щось придумали?

— Так, у мене з’явилася чудова ідея! Твій тато й Тоні відволікатимуть увагу міс Крістал, ми з тобою проберемося до Флаффі і спробуємо умовити його допомогти нам. Він все ж таки феріґард.

— Ми? Але ж я в клітці!

— Хіба якась жалюгідна клітка може зупинити феріґарда? — засміявся Ґолді. — До того ж ти була засмучена й не помітила, що цю засувку ти й сама можеш відсунути.

Єва підхопилася й кинулася відчиняти клітку. Кролики теж були раді вийти на волю. Дівчинка сіла на спинку до лисеняти, і друзі полетіли у вежу.

Міс Крістал саме була в кімнаті Флаффі. Ґолді з Євою довелося сховатися, щоб їх не помітили.

— Ох, мій милий песик, ці жахливі діти хотіли тебе викрасти, — жалібно голосила міс Гартлесс.

— Ти ж знаєш, я завжди буду поруч, моя дівчинко, — лагідно відповів Флаффі.

— Чому він називає її дівчинкою? — прошепотіла Єва.

— Це, мабуть, сфера так впливає на нього. Він думає, що вона все ще маленька, — припустив Ґолді.

— А ти зробиш мені ще одну лялечку? — вела далі міс Крістал плаксивим голосом.

— Яку іграшку ти хочеш? Кролика? — спитав пес.

— Ні, — заскиглила, мов вередлива дитина, міс Гартлесс. — Хочу справжню ляльку — дівчинку, у гарній сукенці й капелюшку.

— Дівчинку? Але ж для цього треба… — запнувся від хвилювання Флаффі. — Люба, може, краще ти вдягнеш у сукенку кролика?

— Не хочу кролика! — запхикала жінка. Єва помітила, що сліз на очах у неї не було.

— Вона ж прикидається! — скрикнула дівчинка, забувши, що не можна подавати голос.

Міс Крістал злякано озирнулася.

— Хто тут?! — заверещала вона. — Флаффі, до нас прокрався злодій!

Флаффі став на лапи й грізно прогарчав:

— Виходь!

Ґолді хотів був злетіти, але не зміг. Він нараз відчув, ніби невидима рука схопила його й тягне на середину кімнати. Та феріґард не розгубився, він спікірував на підлогу й наказав Єві: