Мері Блер - Ґолді у Страшному парку

Цього разу її голос звучав щиро. Пес уткнувся волохатим лобом у щоку міс Гартлесс і прошепотів:

— Маленька моя Крістал, я так скучив за тобою. Прости й ти мене. Я повинен був вчасно зупинити тебе. А я цього не зробив, бо дуже сильно тебе любив.

Коли міс Гартлесс заспокоїлася й утерла сльози, пес повів її в парк.

— Як тут гарно! — тішилася жінка. — Флаффі, я так тобі вдячна, що ти всіх розчаклував. А що коли влаштувати тут будинок дитячої творчості? У цьому величезному будинку чимало місця. Діти зможуть вчитися й гуляти в парку. А я у всьому їм допомагатиму.

Пес знову запитально подивився на Вчителя, а коли той кивнув, з радістю погодився.

— А ти залишишся? — взявши друга за лапу, спитала міс Крістал. — Я розумію, що тобі довелося кілька років провести зі мною і, напевно, ти втомився. Але я сама не впораюся.

— Я не зможу залишитися з тобою назавжди, але часто прилітатиму до тебе й допомагатиму, — пообіцяв Флаффі.

Єві й Тоні час було повертатися, тому Ґолді відніс їх додому. Діти попрощалися з феріґардом. Лисеня пообіцяло іноді навідувати своїх нових друзів.

А задоволені феріґарди вирушили додому, у свої будиночки-хмаринки.