Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

— Е-е-е, — вичавила із себе міс Тік.

— Це ж була метанфора, чи не так? — спитала Тіфані.

— Метанфора? — брови місіс Оґґ поповзли догори від здивування.

— Вона мала на увазі «метафора», — пробубоніла міс Тік.

— Це ж як у казках, — не вгавала Тіфані. — Добре. Я зрозуміла. Ось це і є школа, еге ж? Чарівне місце? Світ. Ось він. Цього не розумієш, поки не придивишся. А ви знали, що фіґлі вважають наш світ раєм? А ми не звертаємо уваги. Нема ніяких уроків відьомства. Вся суть у тому, щоб вміти бачити… здається.

— Гарно сказано, ти кмітлива, — сказала Дощевіск. — Та магія існує. Ти потім це зрозумієш. Багато розуму не треба, щоб чарувати, а то чарівники не дали б ради.

— Тобі потрібна робота, — мовила місіс Оґґ. — Із чаклунства не проживеш. Магію не застосовують собі на користь. Залізне правило.

— Я вмію добре робити сир, — відповіла Тіфані.

— Сир? — перепитала Дощевіск. — Гм. Добре. Сир — це добре. А на медицині ти знаєшся? Чи на акушерстві? Ось це добре ремесло.

— Ну, я допомагала при складних пологах… овець, — відказала Тіфані. — А ще я бачила, як на світ з’явився мій брат. Мене ніхто не вигнав з кімнати. Все так само, як з ягнятами. Та, гадаю, сироваріння — то моє. Це простіше і не таке галасливе.

— Як сир, то сир, — сказала Дощевіск, киваючи на знак згоди. — Сир живий.

— Що ви робите насправді? — спитала Тіфані.

Худорлява відьма на мить завагалась, а тоді відповіла:

— Ми пильнуємо… кордони. Їх багато, набагато більше, ніж думають люди. Межі між життям і смертю, між цим і тим світом, між днем та ніччю, між тим, що правильне, і тим, що хибне… їх слід пильнувати. Ми дивимося, ми охороняємо суть речей. І ніколи не просимо про винагороду. Це важливо.

— Буває, що люди нам щось дають. Іноді люди дуже щедрі до відьом, — сказала місіс Оґґ радісно. — Коли в селі ярмарок, то я досхочу ласую тістечками. Є тисячі способів, як можна отримувати, нічого не просячи. Люди люблять, коли відьми веселі.

— Та тут, на пагорбах, люди думають, що відьми злі! — вигукнула Тіфані, а Задні Думки додали: «А згадай-но, Бабуня Болячка майже ніколи не купувала тютюн!».

— Ти здивуєшся, як люди скоро звикають до нових порядків, — мовила місіс Оґґ. — Просто треба поступово їх привчати.

— Нам уже час, — сказала Дощевіск. — Там їде верхи хтось з ферми. Чоловік, світловолосий, червонолиций…

— Наче мій тато!

— Він жене бідну конячку галопом, — додала Дощевіск. — Рушаймо. Ти все ще хочеш вчитися? Коли ти можеш піти з дому?

— Перепрошую? — здивувалася Тіфані.

— Хіба дівчаток тут не віддають у найми і все таке? — спитала місіс Оґґ.

— Ага. Так. Віддають, тільки трохи старших.

— От тоді міс Тік і прийде по тебе — коли будеш трохи старша, — сказала Дощевіск.

Міс Тік кивнула.

— В горах є старенькі відьми, які діляться знаннями взамін на поміч по дому. За твоїм рідним краєм ми припильнуємо, поки тебе не буде, покладися на нас. Під час навчання тобі належиться триразове харчування, мітла… такі в нас порядки. Ну як?

— Я згідна, — відповіла Тіфані, радісно усміхаючись.

Прекрасна мить ось-ось мине, а Тіфані навіть і половини всього не з’ясувала:

— Так, але…

— Слухаю? — сказала місіс Оґґ.

— Мені не доведеться танцювати голою чи ще щось таке? Я чула, що…

Дощевіск закотила очі.

Місіс Оґґ вишкірилася в усмішці:

— Ну, заняття непогане, ясна рі… — почала було вона.

— Ні, не доведеться! — урвала її Дощевіск. — Жодних пряничних хаток, жодного реготу, жодних голих танців!

— Хіба що ти сама захочеш, — сказала Місіс Оґґ, підводячись. — Регіт ще нікому не зашкодив, звісно, якщо в міру і зі чуттям реготати. Я навчу тебе як, та нам справді вже час…

— Але… як тобі це вдалося? — спитала міс Тік у Тіфані. — Тут же сама крейда! Як ти стала відьмою на крейді? Як же ж так?

— Що ти там знаєш, Перспікаціє Тік, — урвала Дощевіск. — Кістяк пагорбів складається з кременю. Він гострий, твердий і корисний. Король земних порід.

Вона взяла мітлу і повернулася до Тіфані:

— Ти матимеш проблеми вдома, як думаєш? — запитала вона.

— Цілком можливо, — сказала Тіфані.

— Тобі допомогти?

— Це мої проблеми, і я з ними дам раду сама, — відповіла Тіфані, хоч їй дуже хотілося сказати: «Так, будь ласка. Допоможіть мені! Уявити годі, що тато мені зробить! А Барон буде лютий! Та я не хочу, щоб вони думали, що я не дам ради! Я маю дати всьому лад сама!».

— Правильно, — мовила Дощевіск.

«Може, вони думки вміють читати», — подумала Тіфані.