Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

— Там, угорі, вітер дме куди захоче, щоб ви знали! — сказала вона.

То була опецькувата веселунка з обличчям, наче яблуко, що довго пролежало у комірчині, і коли вона усміхалася, зморшки на личку ворушились навсібіч.

— А це, — вела далі міс Тік, — це міс…

— Панна, — перебила її відьма, що саме спішувалася з мітли.

— Перепрошую, панна Дощевіск, — виправилася міс Тік.

— Дуже, дуже могутні відьми, — прошепотіла вона Тіфані на вушко. — Мені пощастило їх зустріти. Там, у горах, відьом цінують.

Тіфані й не здогадувалася, що міс Тік здатна хвилюватися, та вона, схоже, панікувала від самої лиш присутності панни Дощевіск. Вона була висока — не така вже й висока, зрозуміла Тіфані згодом, як висока на вигляд і поставою. Та, якщо не приглядатися, то запросто можна піддатися враженню.

Вона, як і всі чаклунки, була вбрана у доволі благеньку чорну сукню. Обличчя вона мала тонке і якесь старече — і це все, що можна було зчитати з лиця. Пронизливі блакитні очі зміряли Тіфані з голови до ніг, а тоді ще раз — з ніг до голови.

— Гарні черевики, — сказала відьма.

— Розкажи панні Дощевіск, що сталося… — почала було міс Тік.

Та відьма змахнула рукою, і міс Тік ураз замовкла. Тіфані очам своїм не вірила.

Панна Дощевіск ще раз зміряла Тіфані поглядом — аж він пройшов наскрізь і спинився аж за п’ять миль звідтіля. А тоді вона підійшла до каменів і змахнула рукою. То був дивний рух — наче коловорот, і по ньому залишився осяйний слід у повітрі. Пролунав шум, схожий на чудернацьке суголосся різних звуків, а тоді різко змовк. І запала тиша.

— «Веселий Моряк»? — спитала відьма.

— Так, — відповіла Тіфані.

Відьма ще раз махнула рукою. Почувся ще один дивний пронизливий звук.

Панна Дощевіск рвучко розвернулась і вдивлялася у далечінь, де стирчав чубчик кургану малолюдків.

— Нак Мак Фіґлі? Келда? — спитала вона.

— Ем-м… так. Та тільки тимчасово, — відповіла Тіфані.

— Ясно, — сказала Дощевіск.

Помах. Шум.

— Сковорідка?

— Так. Та вона загубилася.

— Ага.

Помах. Шум. Вона наче висотувала минуле з повітря.

— Наносили води?

— І дрів теж, — додала Тіфані.

Помах. Шум.

— Ясно. «Спеціальна овеча настоянка»?

— Так, тато каже, що вона…

Помах. Шум.

— Ага. Край снігів.

Помах. Шум.

— Королева.

Помах. Шум.

— Бійки.

Помах. Шум.

— Море?

Помах. Шум. Помах. Шум.

Дощевіск вдивлялася у миготіння, наче там були тільки їй видимі зображення. Місіс Оґґ сіла поруч із Тіфані. Її коротенькі ніжки бовтались у повітрі, не дістаючи до землі, коли вона вмощувалася зручніше.

— Якось я закурила собі «Веселого Моряка», — сказала вона. — Пахне, як нігті на ногах, еге ж?

— Точнісінько! — визнала Тіфані.

— Якщо ти келда Нак Мак Фіґлів, то ти б мала вийти заміж за одного з них, правда? — вела далі місіс Оґґ, наче й не було нічого.

— Так, та я викрутилася, — відповіла Тіфані. Вона все розповіла, а місіс Оґґ сміялася. То був компанійський сміх — такий заспокоює.

Помахи та шум припинилися. Дощевіск вдивлялася в нікуди, а тоді мовила:

— Хай там як, ти поборола Королеву. Та тобі допомогли, я гадаю.

— Так і було, — відповіла Тіфані.

— І хто ж це був?

— А це не ваша справа, — сказала Тіфані, не встигнувши прикусити язика.

Міс Тік зойкнула.

Місіс Оґґ заморгала, і її оченята бігали від Тіфані до Дощевіск, ніби вона слідкувала за м’ячиком на тенісному матчі.

— Тіфані, це найвідоміша чаклунка у сві… — розлютилася міс Тік, але Дощевіск подала їй знак рукою, щоб та замовкла. «Треба й собі так навчитися махати руками», — подумала Тіфані.

Дощевіск зняла гостроверхого капелюха і вклонилася Тіфані.

— Влучно, — сказала вона, випроставшись і дивлячись у вічі Тіфані. — Я не мала права питати. Це твій край, і ми тут тільки з твого дозволу. Я поважатиму тебе, якщо ти поважатимеш мене.

Здавалося, що на мить повітря завмерло, а небо потемніло.

Дощевіск зробила крок уперед, наче ніякою грозою і не пахло:

— Та якщо ти якось захочеш мені розповісти, то я радо послухаю, — сказала вона звичним тоном. — А ті істоти, наче зліплені з тіста? Про них я теж хочу знати більше. Ти до них більше не підходь. Бабуся твоя з тих, здається, з ким би я охоче познайомилася.

Дощевіск випросталась:

— А поки подивімося краще, чого б тебе ще вартувало навчити.

— Може, ви мене навчите, де шукати чаклунську школу? — спитала Тіфані.

Запала мертва тиша.

— Чаклунську школу? — перепитала Дощевіск.