Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Восени 1770 року Віден вирішив, що настав час розповісти всім про свої відкриття, оскільки він назбирав уже досить доказів, щоб їх пов’язати між собою, і мав другого свідка, який міг би заперечити можливі закиди, ніби його фантазію розворушили ревнощі та бажання помсти. Своїм першим повірником він обрав Джеймса Метьюсона — капітана Ентерпрайз, який, з одного боку, знав Відена досить добре, щоб не сумніватися у його чесності, а з іншого, був вельми впливовою й шанованою людиною в місті. Розмова відбулася у горішній кімнаті таверни «У Сабіни» поблизу корабельних доків. Сміт також був там присутній, аби підтверджувати кожен факт. Було помітно, що слова Відена справили величезне враження на капітана Метьюсона. Як і майже кожна людина в місті, капітан мав власні підозри щодо Джозефа Кервена, тож довелося лише навести кілька додаткових фактів, аби повністю його переконати. Під кінець бесіди він дуже посерйознішав і наказав обидвом юнакам нікому більше про це не розповідати. Він сказав, що передасть інформацію сам на сам дюжині найосвіченіших та найвпливовіших громадян Провіденса, з’ясує їхню позицію і послухає порад, які вони зможуть дати. У будь-якому разі, необхідна секретність, оскільки ця справа не до снаги міським констеблям чи громадським загонам безпеки. Зокрема, необхідно буде тримати все у таємниці від міських роззяв та вразливих натур, інакше у цей і без того непростий час всіх чекає повторення того жахливого салемського переполоху, що стався майже століття тому, коли Кервен уперше потрапив до Провіденса.

На думку капітана, людьми, з якими варто цим поділитися, були: доктор Бенджамін Вест, оскільки завдяки своєму памфлетові про орбітальний рух Венери він зажив слави талановитого ученого та глибокого мислителя; преподобний Джеймс Меннінґ, президент коледжу, який нещодавно переїхав із Воррена і тимчасово розмістився у новій школі на Кінґ-стріт, що над Пресбітеріан-лейн, чекаючи, поки її добудують; екс-губернатор Стівен Гопкінз, який колись був членом Ньюпортського філософського товариства і славився широким кругозором; Джон Картер, видавець часопису Gazette; всі четверо братів Браунів — Джон, Джозеф, Ніколас та Мозес, відомі місцеві магнати (до того ж Джозеф захоплювався науками); старий доктор Джейбз Бовен, великий ерудит, який володів безпосередньою інформацією про дивні Кервенові покупки; та капітан Абрагам Віпл, напрочуд хоробрий та енергійний моряк, на якого можна було покластися у будь-яких активних діях, що могли знадобитися. За потреби цих джентльменів можна було зібрати для спільного обговорення, і вони мали б вирішити, чи варто повідомляти у Ньюпорт губернаторові колонії Джозефу Вонтону, перш ніж розпочати серйозні дії.

Місія капітана Метьюсона виявилася успішнішою, ніж вони очікували, оскільки, хоча один чи двоє довірених досить скептично поставилися до моторошних подробиць Віденової оповіді, проте всі погодилися з тим, що необхідно вдатися до таємних та добре спланованих заходів. Усі розуміли, що Кервен становить потенційну загрозу для добробуту міста й колонії, тож його потрібно було прибрати за будь-яку ціну. Наприкінці листопада 1770 року в будинку Стівена Гопкінза зустрілося товариство поважних городян, щоб обговорити попередні дії. Вони уважно прочитали Віденові записи, які він передав капітанові Метьюсону, а самого Відена зі Смітом запросили, щоб засвідчити окремі деталі. До завершення зборів усе товариство охопило щось дуже схоже на страх, хоча крізь нього пробивалася тверда рішучість, яку найкраще виявляла прямодушна й гучна лайка капітана Віпла. Вони вирішили не ставити до відома губернатора, оскільки для вирішення проблеми буде замало законних засобів. Володіючи таємними силами невідомих масштабів, Кервен очевидно не був тим, кого можна було просто змусити залишити місто — до того ж, він міг вжити певних заходів у відповідь. Та навіть якби вдалося переконати цього диявола вступитися, його переїзд лише переклав би тягар на якесь інше місце. Часи тоді були беззаконні, і чоловіки, які роками ігнорували і зневажали Королівські війська, точно би не спасували, якби цього вимагав обов’язок. Кервена потрібно було заскочити зненацька на фермі в Потаксеті, влаштувавши облаву за участі досвідчених моряків, і дати йому лише один шанс виправдати себе. Якщо він виявиться божевільним, який бавився у верески та уявні розмови різними голосами, то його надійно ізолюють. Якщо ж з’ясується, що справа значно серйозніша і вся його підземна моторош реальна, то він і все, що з ним пов’язане, повинно буде згинути. Цю справу можна зробити без зайвого галасу, так що навіть його вдова і її батько не конче мусять знати, як усе сталося.