Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Віден стежив за фермою із неослабною увагою, чергував біля неї мало не щоночі. Рідко коли траплявся такий тиждень, щоб він не прийшов — хіба що тоді, коли випадав сніг і було видно сліди. Та навіть тоді він підходив якомога ближче по втоптаній дорозі чи по замерзлій річці, щоб пошукати сліди, які могли залишити інші відвідувачі ферми. Згодом він зрозумів, що робота на морі перешкоджає йому шпигувати, тож найняв свого товариша на ймення Елеазар Сміт, щоб той продовжував стежити, поки Віден ходив би у плавання, а коли повертався, то вони могли багато чого дивного розповісти про Кервена. Та компаньйони цього не робили лише тому, що зайве розголошування могло сполохати їхню здобич і завадити подальшим розвідкам. Натомість, перш ніж вдаватися до якихось дій, вони хотіли здобути якомога достовірнішу інформацію. Те, що вони дізналися, мусило бути насправді приголомшливим, і Чарльз Ворд неодноразово говорив своїм батькам про те, як йому шкода, що Віден спалив свої нотатки. Все, що залишилося від їхніх відкриттів, — це короткі нерозбірливі записи Елеазара Сміта, а також обережні записи з чужих слів у щоденниках та листах, згідно з якими ферма була лише прикриттям для жахливих злодіянь, масштаби і природа яких незбагненні для людського розуму.

Як виявилося пізніше, Віден та Сміт давно переконалися в тому, що під фермою пролягала складна система тунелів та катакомб, в яких, окрім старого індіанця та його дружини, жило ще вельми багато челяді. Сам будинок зі шпилем був реліктом середини сімнадцятого століття і мав величезний комин та ромбовидні заґратовані вікна, а лабораторія була прибудована з північного боку, де дах опускався мало не до землі. Цей дім стояв оддалік від усіх інших, проте, судячи із різних голосів, що чулися звідти в незвичний час, до нього мусили існувати якісь таємні підземні ходи. До 1766 року ці голоси були просто бурмотінням, шепотом негрів та якимись знавіснілими криками, які іноді супроводжувалися дивними наспівами чи закликаннями. Та після цієї дати вони набули характерних моторошних рис, постійно змінюючись від монотонного бубніння людей, які скорялися чужій волі, до лютих чи болісних вересків, стишеної розмови, благального завивання, різких вигуків чи криків протесту. Всі вони говорили різними мовами, та Кервен володів усіма, бо його скреготливий голос часто щось відповідав, комусь дорікав чи погрожував. Іноді здавалося, що в будинку було кілька осіб: Кервен, його невільники і охоронці цих невільників. Часом звучали геть незрозумілі мови, яких ні Віден, ні Сміт не могли розпізнати чи зіставити з якимись національностями, хоч і побували у багатьох країнах. Самі ж розмови звучали радше як допити, ніби Кервен вимучував зі своїх нажаханих в’язнів якусь інформацію.

Віден дослівно занотував багато підслуханих фрагментів бесід, бо в розмовах часто використовували англійську, французьку та іспанську, якими він володів; проте не зберігся жоден з його записів. Він розповідав, що окрім кількох моторошних діалогів про минуле деяких провіденських родин, усі запитання і відповіді, які можна було зрозуміти, стосувалися історії та науки, іноді зачіпаючи дуже віддалені країни та часи. Одного разу, наприклад, якогось невільника, який то вибухав гнівом, то надовго замовкав, допитували французькою про вбивство Чорного Принца у Ліможі 1370 року [119] Едвард (1330–1376), Принц Уельський, найстарший син Едварда Третього, розграбував французьке місто Лімож 1370 року під час Столітньої війни. , ніби відповідач був обізнаний з якимись таємними передумовами цієї події. Кервен запитав в’язня — якщо це був в’язень, — чи наказ на вбивство віддали через Знак Козла, який знайшли на вівтарі у стародавній римській крипті під Катедрою, і чи вимовив Темний Чоловік із Ковена Верхньої В’єнни [120] Ковен (англ. coven) — традиційне позначення спільноти відьом, що регулярно збираються на шабаші. Верхня В’єнна — департамент на заході Франції з адміністративним центром Лімож. Тут ГФЛ або наплутав, або вирішив заплутати нас, оскільки за часів короля Едварда Третього і ще чотириста років потому ця провінція називалася Лімузен, а Верхньою В’єнною стала аж 1790 року. Три Слова. Так і не домігшись відповіді, інквізитор, здалося, вдався до більш рішучих заходів. Раптом пролунав жахливий зойк, тоді все затихло, і згодом почулося бурмотіння і звуки ударів.

Ніхто не бачив на власні очі жодного з цих допитів, бо вікна завжди були щільно завішані шторами. Проте одного разу, під час бесіди незрозумілою мовою, Віден помітив за завісою тінь, яка його неабияк налякала, нагадавши про ляльку з вистави, що він бачив восени 1764 року у Гакер-Голлі, коли майстерний чоловік із Джермантауна, штат Пенсильванія, показував механічний спектакль, розрекламований під назвою «Панорама Славетного Міста Єрусалима, в якій показано Єрусалим, Храм Соломона, його Царський Престол, знамениті Вежі та Пагорби, а також Страсті Нашого Спасителя від Саду Гетсиманського до Голготи; досконале зібрання Скульптур, Гідне того, щоб бути побаченим Цікавими». Саме цієї миті підслухач, який прокрався ближче до вікна передньої кімнати, поки тривала розмова, здивовано скрикнув, через що його й помітили старі індіанці і нацькували на нього псів. Після цього випадку з будинку більше не було чути жодних голосів, тож Віден зі Смітом вирішили, що Кервен переніс свої досліди у підземелля.