Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Було цілком очевидно, що підземелля насправді існували. Час від часу у несподіваних місцях, віддалених від будь-яких будівель, з-під ніг долинали приглушені крики і стогони, а на березі річки, де пагорби спускаються в долину Потаксета, в кущах знайшли приховані округлі дубові двері, оточені кам’яним мурованням, які, вочевидь, були входом до печер у горі. Віден не міг сказати, коли і як збудували ці катакомби, та він часто наголошував на тому, наскільки легко було робітникам дістатися непоміченими від річки до цього місця. Джозеф Кервен справді у досить різноманітний спосіб використовував своїх різношерстих моряків! 1769 року, коли почалися весняні грози, обидва шпигуни день і ніч слідкували, чи не вимиє на берег якихось таємниць підземелля, — і доля їх щедро винагородила, оскільки дощова вода винесла в канави багато людських та тваринних кісток. Звичайно, можна було знайти багато пояснень цьому — вони були неподалік від ферми, а на цих землях багато старих індіанських цвинтарів. Та Віден зі Смітом мали власні версії.

У січні 1770 року, поки Віден та Сміт усе ще марно сперечалися про те, що робити — якщо взагалі щось можна було зробити — із цими страхіттями, стався випадок із Форталесою. Розлючений підпалом митницького шлюпа Ліберті минулого літа у Ньюпорті, адмірал Воллес, який очолював прикордонний флот, наказав посилити контроль іноземних суден. Внаслідок цього військова шхуна Його Величності Сіґніт під командуванням капітана Чарльза Лезлі одного ранку після недовгої погоні захопила іспанський вітрильник Форталеса із Барселони, капітаном якого був Мануель Арруда і який, згідно із бортовим журналом, прямував із Каїра, що в Єгипті, до Провіденса. Під час обшуку на предмет контрабанди з подивом виявили, що корабель був навантажений самими лише єгипетськими муміями, призначеними для «Моряка A. B. C.», який мав перевантажити їх на ліхтер на причалі мису Немквет. Капітан Арруда вважав справою честі зберегти справжнє ім’я отримувача у таємниці, тож його ніхто й не дізнався. Віце-адміралтейський суд Ньюпорта не міг дійти єдиного рішення щодо цього питання, оскільки, з одного боку, не було доказів контрабанди на вітрильнику, а з іншого, він незаконно увійшов в затоку, тож за порадою Контролера Робінзона суд прийняв компромісне рішення не заарештовувати корабель, але заборонити йому заходити у води Род-Айленда. Пізніше поширилися чутки, що його бачили в бостонській бухті, хоча він ніколи й не заходив у сам порт.

Цей незвичайний інцидент схвилював громадян Провіденса, і ні в кого не було сумнівів, що існував якийсь зв’язок між цими муміями і зловісною особою Джозефа Кервена. Його незвичайні дослідження та замовлення чудернацьких хімікатів не були секретом, та про його любов до цвинтарів ходило досить поголосок, тож не треба було мати багатої уяви, щоб пов’язати його із цим химерним вантажем, який навряд чи міг призначатися кому-небудь іншому в місті. Кервен ніби знав, що про нього пліткують, бо кілька разів на публіці ніби між іншим згадував про хімічну цінність бальзамів, які можна знайти у муміях. Мабуть, він думав, що зможе змусити всю цю справу виглядати не так дивно, втім, не визнаючи власної причетності до неї. Звісно, Віден та Сміт ні на крихту не сумнівалися у важливості цього випадку і висловлювали найнеймовірніші теорії про Кервена та його жахливі заняття.

Наступної весни знову випали сильні дощі, тож двоє шпигунів ретельно пильнували берег річки поблизу Кервенової ферми. Вода вимила великі шматки схилу і винесла нові поклади кісток, але так і не з’явилося жодного шансу знайти якісь підземні кімнати чи ходи. Проте у той самий час у селі Потаксет, за милю від ферми, де річка спадає порогами і розливається тихим широким плесом, поширилися якісь чутки. Там, де потойбіч невеличкого містка пагорб вкривали ошатні старовинні котеджі, а рибальські баркаси мирно дрімали біля своїх сонних причалів, завирували невиразні розмови про речі, які помічали в річці поблизу порогів. Звісно, Потаксет — довга річка, яка протікає через багато міст і сіл, де є немало кладовищ, і, звісно, весняні зливи були досить сильними; та рибалкам, що сиділи біля мосту, не сподобався нібито лютий погляд, який кинуло на них одне створіння, коли його змивало вниз порогами, а також притлумлений крик іншого створіння, зовнішній вигляд якого переконливо свідчив, що йому вже нічого кричати. Ці чутки змусили Сміта — оскільки Віден на той час був у плаванні — прожогом кинутися до берега біля ферми, де мали б ще залишитися сліди завалу. Проте там не було й натяку на якийсь прохід — паводок залишив за собою стіну землі та викорчуваних кущів. Сміт почав було навіть копати навманя, але згодом припинив, тому що нічого так і не знайшов, — або тому, що боявся, що щось таки знайде. Цікаво, що зробив би упертий месник Віден, якби на той час був на березі.