Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Піля́стра — плаский вертикальний прямокутний у плані виступ на поверхні стіни, який зовні схожий на колону.

Невеличкі суденця, призначені для плавання вздовж посіченої невеличкими затоками берегової лінії — «шхерів».

ГФЛ недарма обрав таку дату: вона збігається із початком відьомського переполоху в Салемі. Звинувачення у відьомстві почалися першого березня.

Роджер Вільямс, який заснував Род-Айленд 1636 року, утік з Массачусетса через те, що бостонська пуританська верхівка несхвально ставилася до баптизму. Невдовзі по тому ще двоє релігійних дисидентів — Семюел Ґортон та Анна Гатчинсон — поселилися в його колонії. Хартія 1663 року офіційно затвердила проголошену Вільямсом повну свободу віросповідання у своїй колонії.

Міст збудований 1660 року. Свого часу він був найширшим у світі, та згодом зносився і в 1711–1713 роках був відбудований.

Вест-Індії, себто Карибських островів, та Ост-Індії — справжньої Індії.

Нарраґансетти — індіанське плем’я, яке заселяло територію Род-Айленда, а також частини сучасних Коннектикута та Массачусетса. Роджер Вільямс, який заснував штат Род-Айленд, викупив у племені частину їхніх земель під місто Провіденс. Плем’я майже вимерло внаслідок воєн та епідемій, але 1880 року влада штату визнала 324 людини членами племені нарраґансеттів.

Тигель — посудина для нагрівання, висушування, спалювання або плавлення металів.

Науковці й алхіміки доби Відродження. Парацельс (справжнє ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм, 1493–1541) — німецько-швейцарський медик. Ґеорґіус Аґрікола (Ґеорґ Павер, 1494–1555) — німецький вчений, мінералог. Ян Баптист ван Гельмонт (1580–1644) — бельгійсько-голландський хімік, головно відомий за відкриття вуглекислого газу. Франциск Сільвій (1614–1672) — німецький вчений, який заснував ятрохімічну школу медицини і вважав, що всі біологічні явища базуються на хімічних реакціях. Йоганн Рудольф Ґлаубер (1604–1668) — німецько-голландський хімік, займався солями і кислотами. Роберт Бойль (1627–1691) — англо-ірландський хімік, співзасновник Лондонського королівського товариства. Герман Бургаве (1668–1738) — голландський лікар, головна заслуга якого у тому, що він зібрав і систематизував більшість відомих на той час медичних відкриттів. Йоганн Йоахім Бехер (1635–1682?) — німецький хімік, який вивів теорію горіння, що привела Ґеорґа Ернста Шталя (1660–1734) до теорії флогістону.

Гермес Трисмегіст (тричі великий Гермес) — гіпотетичний автор низки окультних та алхімічних праць, написаних давньогрецькою та латиною в межах І—ІІІ ст. н. е. Луї Ніколя Менар опрацював їх і видав 1866 року, тож для Кервена 1746 року було дещо проблемно володіти цією редакцією.

«Бесіда філософів», або «Товариство філософів» (публ. 1613) — праця італійського алхіміка Ґульєльмо Ґратаролі (1516–1568).

Ґебер — єдине відоме ім’я алхіміка, який жив у XIV ст. Вказаної праці серед його книг, які дійшли до нас, немає. Можливо, ГФЛ мав на увазі De Investigationis Perfecti Magisterii — одну з частин De Alchimia Libri Tres (1531).

Артефіус (XII ст.) — алхімік, якому приписують авторство праці Clavis Majoris Sapientiae (публ. 1609).

Збірка єврейської окультної літератури, в якій розкриваються принципи кабалістики і подаються коментарі до Тори.

Albertus Magnus (1200?—1280) — домініканець, учитель Томи Аквінського; займався, зокрема, алхімією, за що після смерті здобув славу серед окультистів. Петрус Джеммі підготував перше 21-томне видання його праць (1651).

Рамон Ллулл (1232/33–1315/16) — каталонський містик і неоплатоніст. Працю Arsmagna написав 1305–1308, Лазар Цецнер видав її 1598 року.

Роджер Бейкон (1220?—1292?) — британський філософ, францисканець. Йому приписується авторство найголовнішої книги з алхімії Speculum Alchemiae (1541). Існування Thesaurus Chemicus не підтверджене.

Роберт Фладд (1574–1637) — британський лікар, містик і окультист. Його праця Clavis Philosophiaeet Alchymiae була вперше опублікована 1633 року.

Йоганн Трітеній (1462–1516) — німецький алхімік і маг, написав працю Про Філософський камінь (публ. 1619).

Звичаї мусульман Індії — праця Джафара Шаріфа, яку переклав англійською Ґ. А. Герклотс у 1832 році. Схоже, ГФЛ натрапив на цю книгу в Encyclopaedia Britannica у статті «Magic», оскільки там не зазначена дата публікації перекладу, а Кервенові було б нелегко її отримати за 100 років до того.