Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Що ж до мене, то я щойно вийшов із паланкіна, який іллірійські носії квапливо доправили з Калаґурріса [184] Сьогодні — Калаорра. , що лежить на південь від Ібераса. Схоже на те, що я був провінційним квестором [185] Квестор — римський ординарний магістрат, що наглядав за станом скарбниці та армії провінції. на ім’я Луцій Целій Руфус, мене викликав проконсул Публій Скрибоній Лібон [186] Натяк на реальний рід Скрибоніїв, з якого походить однофамілець персонажа, Луцій Скрибоній Лібон, який, до того ж, жив приблизно у час, коли відбуваються події оповідання. , який кілька днів тому прибув із Тарракона. Також із Калаґурріса, свого постійного місця дислокації, прибули солдати п’ятої когорти XII легіону під командуванням військового трибуна Секстія Асселія разом із легатом регіону Бальбуцієм.

На зібранні обговорювали жах, що опосів ці пагорби. Містяни були налякані і просили залишити в них когорту з Калаґурріса. Стояла Жахлива Пора, осінь, і дикі люди гір готувалися до страхітливих обрядів, про які в містечку знали лише з чуток. То був дуже давній народ, що проживав високо в горах і розмовляв уривчастою мовою, якої не розуміли навіть васкони. Їх нечасто бачили, але кілька разів на рік вони посилали вниз маленьких жовтошкірих і косооких посланців (дивовижно схожих на скіфів), які торгували з купцями, спілкуючись на мигах, а щовесни і щоосені вони проводили якісь свої прокляті ритуали на пагорбах, і їхні завивання та вогні вівтарів наганяли жах на довколишні села. Завжди в той самий час — ніч перед травневими календами і ніч перед листопадовими календами. Якраз перед цими ночами зникало кілька містян, про яких ніхто ніколи більше не чув. А ще подейкували, що тутешні пастухи і фермери не так уже й цураються дуже давнього народу — бо ж у час цих страхітливих шабашів не одна крита очеретом хижка стояла опівночі порожньою.

Цього року всіх охопив ще більший страх, ніж зазвичай, бо люди знали, що на Помпело упав гнів дуже давнього народу. За три місяці до того п’ятеро маленьких косооких торгівців спустилися з пагорбів, і в бійці на ринку троє з них загинули. Інші двоє, не сказавши ні слова, повернулися в гори — і тієї осені не зник жоден селянин. В цьому прозирала якась зловісність. Це не було схоже на дуже давній народ — під час шабашу щадити свої жертви. Надто вже все добре складалося, щоб не викликати підозр, і селян охопив страх.

Багато ночей з боку пагорбів долинав лункий гуркіт барабанів, аж нарешті еділ [187] Еділ — посадовець, що відав суспільними іграми та будівництвом храмів. Тіберій Анней Стільпон, наполовину місцевий, послав до Бальбуція в Каллаґуріс за когортою, яка могла б зупинити шабаш наступної жахливої ночі. Бальбуцій легковажно відмовився задовольнити це прохання, заявивши, що страхи селян безпідставні, а огидні ритуали горців не повинні турбувати римлян, хіба що виникне загроза для самих громадян.

Я, хоч і був близьким другом Бальбуція, не погодився з ним; я стверджував, що мені вдалося глибоко проникнути в суть темних заборонених знань, а тому й вірив, що дуже давній народ може наслати будь-який безіменний фатум на це місто, яке, зрештою, було римським поселенням і в якому мешкало чимало наших громадян. Перелякалася навіть сама мати еділа, Гельвія, чистокровна римлянка, донька Марка Гельвія Цінни, що прибув із армією Сціпіона. Тож я й послав раба, маленького жвавого грека на ім’я Антіпатер, з листом до проконсула, і Скрибоній погодився з моїми аргументами та наказав Бальбуцію відрядити до Помпело п’яту когорту під командою Асселія; вони мали б надвечір напередодні листопадових календ рушити у гори, розігнати там будь-які оргії, на які б натрапили, і захопити стільки полонених, скільки можна доправити до Тарракона на суд пропретора [188] Намісник провінції в останні роки існування Республіки. Обирався із преторів, що закінчили рік служби. . Але Бальбуцій запротестував, що вилилося у доволі активне листування. Я так часто писав проконсулові, що він і сам, неабияк зацікавившись справою, вирішив особисто поглянути на цей жах.

Зрештою, він особисто прибув до Помпело у супроводі своїх лікторів [189] Адміністративний функціонер, який виконував, зокрема, функцію охорони та був виконавцем розпоряджень магістратів; також виконували смертний вирок над римськими громадянами. У свиті проконсула було 11 лікторів. та іншої свити, наслухавшись дорогою вдосталь чуток, які його неабияк вразили і настільки стурбували, що він став твердо наполягати на тому, аби вчинити облаву на шабаші. Прагнучи порадитися з кимось, хто ретельно вивчав це питання, він наказав мені супроводжувати когорту Аселлія. Сам Бальбуцій теж з’явився, щоб всю дорогу відраджувати нас від цього наміру, бо ж він щиро вважав, що такі радикальні військові дії спричинять небезпечні заворушення серед васконів, як кочівників, так і осілих.