Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

— Malitia vetus — malitia vetus est… venit… tandem venit… [200] Давнє зло — ось давнє зло… прийшло… нарешті прийшло…

А тоді я прокинувся. Це був найдивовижніший сон за багато років, що немов зринув з давно не тривожених і забутих бездонних криниць підсвідомого. Про долю тієї когорти не збереглося жодних записів, але містечко, принаймні, вціліло — енциклопедії свідчать, що Помпело дожило до наших днів і нині відоме під сучасною іспанською назвою Памплона…

За роки до ґотського панування —

ҐАЙ ЮЛІЙ ВЕР МАКСІМІН

Оригінальна назва книги — Аль-Азіф — походить від слова, яким араби позначають нічні звуки (що їх видають комахи), які вони вважають завиваннями демонів.

Уклав книжку Абдул Альхазред, божевільний поет із Сани, що в Ємені, розквіт творчості якого, згідно з переказами, припав на часи Омейядського халіфату, близько 700 р. н. е. Він побував на руїнах Вавилона, бачив підземні таємниці Мемфіса і в усамітненні провів десять років у великій південній пустелі Аравії — Роба-ель-Хальє, або «Порожньому Просторі», як її колись називали, а сучасні араби називають Да’на, або Багряний, яку, за повір’ями, населяють різноманітні злі духи і смертельні примари. Багато химерних і неймовірних історій оповідають про цю пустелю ті, що хваляться, буцімто в ній бували. Останні роки свого життя Альхазред провів у Дамаску, де й написав Некрономікон (Аль-Азіф), а про його смерть, чи зникнення (738 р. н. е.), ходить чимало дивовижних і суперечливих чуток. Якщо вірити Ебн Халлікану (біограф ХІІ ст.), невидима потвора схопила його серед білого дня і зжерла на очах багатьох заціпенілих від жаху свідків. Багато говорили про його безумство. Він стверджував, що бачив славнозвісний Ірем, або ж Місто Колон, що під руїнами одного пустельного містечка знайшов страхітливі аннали і відкрив таємниці раси, давнішої за саме людство. Сам він був байдужий до мусульманства і поклонявся незнаним сутностям, які він називав Йоґ-Сотот і Ктулху.

У 950 р. н. е. Азіф, який на той час уже активно, хоч і потайки, передавався із рук в руки серед тогочасних філософів, таємно переклали грецькою — це зробив Теодор Філет із Константинополя, який назвав свій переклад Некрономікон. Ціле століття ця праця спонукала людей до різних страхітливих експериментів і спроб, аж поки її заборонив і спалив патріарх Михаїл [201] Патріарх Михайло І Келуарій — константинопольський патріарх, за урядування якого відбувся остаточний розкол церкви на Східну та Західну. . Після цього про неї було хіба кілька побіжних згадок, але пізніше у добу Середньовіччя (1228 р.) Олаус Ворміус здійснив переклад книги на латину, і вже латинський текст передруковували двічі: один раз у п’ятнадцятому столітті готичним шрифтом (найпевніше, в Німеччині), а вдруге — у сімнадцятому (мабуть, в Іспанії), і в обох виданнях не було жодних екслібрисів, тож їхню прив’язку до часу та місця можна було здійснити хіба за друкарськими особливостями. І латинську, і грецьку версії заборонив папа Григорій ІХ [202] Папа, який започаткував папську інквізицію для боротьби з єресями та язичництвом. Хоч і виступав проти насилля і тортур, ініціював Північні хрестові походи Тевтонського ордену проти балтських народів. 1232 року, майже одразу після перекладу манускрипту на латину, що й привернуло увагу до книжки. Арабський оригінал було втрачено ще в часи Ворміуса, про що сказано в його вступному слові, не збереглося також жодного сліду грецької копії, передрукованої в Італії десь між 1500 і 1550 роками, — остання згадка про неї була пов’язана з пожежею бібліотеки одного чоловіка у Салемі 1692 року. Англійський переклад, здійснений доктором Ді [203] Джон Ді — англійський вчений, зокрема алхімік, герметист і астролог. , ніколи не друкували, на сьогодні він існує лише у вигляді уривків, які вдалось відновити з оригінального рукопису. З латинських текстів, які дожили до наших днів, один (15 ст.) зберігається у Британському музеї за сімома замками, ще один (17 ст.) — у Національній бібліотеці в Парижі. Один примірник видання сімнадцятого століття зберігається в бібліотеці Віденер у Гарварді, ще один — у бібліотеці Міскатонікського університету в Аркгемі, а також в університетській бібліотеці Буенос-Айреса. Ймовірно, існують численні потаємні копії, а примірник п’ятнадцятого століття, як подейкують, є частиною колекції відомого американського мільйонера. Не надто переконливою є гіпотеза про існування вцілілого грецького примірника шістнадцятого століття у салемській родині Пікманів, але якщо він там і зберігався, то пізніше зник разом із Р. Ю. Пікманом на початку 1926 року. Володіння цією книжкою суворо заборонене і переслідується як владою більшості країн, так і кліром усіх відомих церков. Її читання може спричинити жахливі наслідки. Саме чутки про цю книжку (про яку знає не так і багато пересічних людей) начебто надихнули Роберта В. Чемберза на створення його раннього роману Король у жовтому.