Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Чекаю на відповідь і сподіваюсь побачити Вас із записом фонографа та всіма листами від мене, а ще — зі світлинами.

Залишаюсь в очікуванні зустрічі,

Ваш Генрі В. Ейкелі

Альберту Н. Вілмарту, есквайру,

Міскатонікський університет,

Аркгем, Массачусетс.

Я читав і перечитував цього дивного і несподіваного листа, розмірковував над ним з непередаваним сум’яттям у думках. Я вже казав, що відчув одночасно і полегкість, і тривогу, однак це лише дуже поверхово передає напівтони моїх підсвідомих переживань, що включали в себе і ті два почуття. Насамперед це послання цілком суперечило усім попереднім, сповненим страхів посланням — зміна настрою від тваринного жаху до спокійної добродушності, і навіть піднесення була цілковитою і несподіваною, ще й до того ж блискавичною! Мені було важко повірити, що один лиш день міг настільки змінити психологічний стан людини, яка зі справжнім шаленством викладала події середи, хай там які відкриття міг принести цей день. Іноді через очевидні недоладності я запитував у себе: чи не була вся ця далека драма за участі фантастичних сил маячнею, витвором моєї уяви? Але я тут же згадав про фонографічний запис і спантеличився ще сильніше.

Здавалося, я менш за все міг очікувати такого листа! Обдумавши свої враження, я виокремив у них два очевидні моменти. Перш за все, якщо припустити, що Ейкелі є тепер і був раніше психічно нормальним, настільки разюча зміна виглядає занадто швидкою і неймовірною. По-друге, поведінка Ейкелі, його оцінки, мова зазнали якоїсь прихованої мутації — мутації настільки глибокої, що важко припустити співіснування двох таких станів в одній людині, якщо вважати, що і тоді, і тепер він сповна розуму. Добір слів, стиль мовлення — все було трохи іншим. Я, зі своєю академічною чутливістю до прозового стилю, помітив суттєві відмінності в ритміці та способі побудови ним фраз. Певна річ, емоційне потрясіння або якесь одкровення, що провокують таку радикальну зміну, мають бути насправді надзвичайними! З іншого боку, цей лист великою мірою був характерним для Ейкелі: та ж сама схильність посилатися на вічність і безкінечність, та сама допитливість ученого. Я не міг навіть на мить — хоча мить сумнівів усе ж була — повірити в можливість фальшування або зловмисної підміни листа. Хіба запрошення — готовність надати мені можливість особисто переконатися в істині — не доводить його щирості?

У ніч проти суботи я не ліг заснути, весь час розмірковуючи про невідомість і дива, що стояли за листом. Мій розум, втомлений від частої зміни жахних і дивовижних фактів упродовж чотирьох останніх місяців, невпинно працював над новими вражаючими даними, кидаючись від сумніву до віри, як уже бувало з попередніми дивовижами. Перед світанком моя невгасима зацікавленість почала брати гору над розгубленістю і тривогою. Божевільний він чи нормальний, зазнав якихось метаморфоз чи просто відчував полегкість, але складалося враження, що Ейкелі насправді зіткнувся з якоюсь неймовірною зміною всієї перспективи його небезпечних досліджень; зміною, що заразом зменшила відчуття небезпеки — справжньої або надуманої — і відкрила нові запаморочливі сфери космічного і надлюдського знання. Моя власна пристрасть до незвіданого анітрохи не поступалася його прагненням, і я відчув, що підхопив від нього хворобливу жагу виходити за межі дозволеного. Скинути осоружні, обмежувальні пута простору, часу і законів природи, щоб налагодити зв’язок з позамежжям, наблизитися до безодні нескінченності з її таємницями — заради цього, безумовно, варто ризикувати своїм життям, душею і здоровим глуздом! Та ще й Ейкелі запевняє, що більше нема жодних перешкод — він сам запросив мене до себе, хоча раніше вперто відмовляв. Я просто тремтів від збудження, думаючи про те, що він може мені повідомити, ціпенів од захвату з однієї лиш думки, що сидітиму в самотньому і нещодавно обложеному сільському будинку з людиною, яка спілкувалася із прибульцями з космосу, сидітиму із жахливим записом та купою листів, в яких Ейкелі підсумовував свої ранні думки.

Отже, у неділю вранці я телеграфував Ейкелі, що зустрінуся з ним у Бреттлборо наступної середи, дванадцятого вересня, якщо його влаштовує ця дата. Лише в одному я не дослухався до його поради, а саме щодо вибору потяга. Сказати правду, я не мав бажання приїжджати до цієї похмурої місцевості проти ночі, тому, замість поїхати потягом, який запропонував мені Ейкелі, я зателефонував до станції і замовив квиток на інший. Прокинувшись якнайраніше і вирушивши потягом о 8:07 до Бостона, я міг встигнути на ранковий до Ґринфілда о 9:25, який прибував туди о 12:22. Це давало можливість пересісти на потяг, що прибував до Бреттлборо о 13:08, одразу після полудня (що набагато зручніше за 22:01), аби зустрітися з Ейкелі і разом з ним вирушити до таємничих пагорбів.