Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Дістався сьогодні до міста без жодних ускладнень, та боюся, що вони почали утримуватись від нападів, бо щодо мене все вирішено. Пишу в поштовому відділенні Бреттлборо. Можливо, це мій останній лист, і якщо це так, повідомте про все моєму синові: Джордж Гудінаф Ейкелі, 176, Плезант стріт, Сан-Дієго, Каліфорнія, тільки не приїжджайте сюди. Напишіть хлопчику, якщо через тиждень від мене не буде звістки, і стежте за новинами у газетах.

Тепер я розіграю дві останні карти — якщо не забракне сміливості. По-перше, я спробую застосувати проти них отруйний газ (у мене є потрібні хімікати, і я виготовив маски для себе і собак), а як не допоможе, повідомлю про все шерифові. Нехай навіть мене запроторять до божевільні, якщо у них виникне таке бажання — краще вже так, ніж те, що хочуть зробити зі мною ті істоти. Можливо, спробую звернути їхню увагу на сліди біля будинку — вони нечіткі, але я знаходжу їх щоранку. Втім, підозрюю, поліція запросто може сказати, що я сам їх якось сфабрикував, адже всі тут вважають мене диваком.

Я міг би спробувати запросити полісмена до себе додому на ніч, аби він на власні очі все побачив, хоча цілком може статися, що ці істоти про це дізнаються і тієї ночі триматимуться подалі. Вони перерізають телефонний кабель, щойно я намагаюся кудись уночі зателефонувати, — монтери вважають часті пошкодження дуже дивним і можуть засвідчити цей факт, якщо тільки не вирішать, що я сам ріжу кабелі. Ось уже понад тиждень я нікого не викликаю відновити зв’язок.

Я б міг попросити когось із місцевих підтвердити реальність цих жахів, але ж усі кепкують з них, та й всі ці люди вже так давно не були у мене, що не в курсі останніх подій. Місцевих зубожілих фермерів до мого дому нічим не заманиш — ні ласкою, ні грошима. Листоноша чує їхні балачки і переповідає мені їх у жартівливій формі. Боже правий! Якби тільки мені пощастило пояснити йому, наскільки все реально! Я, мабуть, спробую показати йому сліди, та він приходить по обіді, коли їхніх слідів уже нема. Якби я спробував зберегти котрийсь із слідів, накривши коробкою або каструлею, то він, напевно, подумав би, що я сам його і зробив, аби пожартувати.

Якби я не жив таким відлюдником, до мене навідувались би люди, як це бувало раніше. Я ніколи не наважувався нікому показувати ні чорний камінь, ні світлини, ніколи не давав прослухати той запис, за винятком простих неосвічених людей. Інші сказали б, що я сам усе вигадав, і просто підняли б мене на сміх. Та все ж я можу спробувати показати світлини. На них чітко видно сліди кігтів, хоча самих істот, які їх залишили, неможливо сфотографувати. Шкода, що ніхто не бачив тієї почвари вранці, до того, як вона зникла!

Не знаю, що буде далі. Після всього, що зі мною трапилося, божевільня для мене — таке ж нормальне місце, як і будь-яке інше. Лікарі допоможуть мені набратися духу, щоб покинути цей будинок, а це для мене зараз найважливіше.

Якщо найближчим часом не отримаєте від мене звістки, напишіть моєму синові Джорджу. Прощавайте, знищіть запис і більше не вплутуйтеся в цю справу.

Ваш Ейкелі.

Цей лист сповнив мене таким жахом, якого я ще ніколи не відчував. Я не знав, як мені на нього реагувати, а тому нашвидкуруч написав кілька слів підтримки та недолугих порад і відправив рекомендованим листом. Пригадую, я радив Ейкелі негайно переїхати до Бреттлборо та звернутися до місцевої влади з проханням про захист. І ще додав, що теж приїду до того міста і привезу із собою запис фонографа, аби довести у суді, що Ейкелі — психічно здоровий. Здається, я ще написав, що настав час бити на сполох і застерегти людей щодо загрози з боку цих істот. Неважко помітити, що тієї миті моя віра в усе, про що повідомляв Ейкелі, була практично непохитною, хоча я і вважав, що його невдала спроба зробити знімок мертвого чудовиська пояснюється не так витівкою Природи, як помилкою самого Ейкелі, допущеного через хвилювання.

Невдовзі після цього, у суботу вдень, восьмого вересня, випереджаючи моє недоладне послання, прийшов зовсім інший, цілком заспокійливий лист, охайно надрукований на машинці — дивний лист із словами підтримки і запрошенням, який позначив найдивніший поворот у всій жахливій драмі самотніх пагорбів. Я знову цитуватиму з пам’яті — і при цьому намагатимусь якомога точніше передати стильові особливості листа. На ньому стояв поштовий штемпель Беллоуз-Фоллз, а підпис було надруковано, як і основний текст, — таке нерідко трапляється з початківцями в жанрі машинопису. Разом із тим текст був навдивовижу ретельно надрукований, що нетипово для новачка, з чого я зробив висновок, що Ейкелі, мабуть, користувався машинкою раніше, можливо, у коледжі. Було б не зовсім справедливо сказати, що лист приніс мені полегшення, адже за цим відчуттям чаїлася тривога. Якщо Ейкелі був психічно нормальним у жахливих обставинах, то чи нормальний він тепер, коли все скінчилося? І оце його «покращення взаєморозуміння»… Що воно може означати? Схоже, тепер Ейкелі змінив своє ставлення до всієї справи на діаметрально протилежне. Втім, ось текст листа, що його ретельно зберегла моя пам’ять — можу нею пишатися.