Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Однак я мушу визнати, що всі мої спроби провести розслідування закінчилися нічим. Чоловіка з дивним голосом справді помітив після полудня вісімнадцятого липня в Кіні, а якийсь нероба не зовсім упевнено повідомив, що бачив у нього в руках важку коробку; але чоловік той геть чужий у цих місцях, і його ніхто не бачив ні до того, ні опісля. Він не заходив до приміщення телеграфу і не отримував жодних повідомлень, так само нікому не надходило телеграфних повідомлень щодо чорного каменя в потязі № 5508. Певна річ, Ейкелі приєднався до мене в розслідуванні і навіть особисто вирушив до Кіна розпитати людей, що мешкали неподалік від станції, однак він ставився до цієї події ще з більшим фаталізмом, аніж я. Він був схильний вважати втрату коробки лиховісним і загрозливим наслідком неминучого плину подій і не мав жодних сподівань віднайти втрачене, говорив про безсумнівні телепатичні та гіпнотичні здібності істот з пагорбів і про їх посланців, а в одному з листів натякав на свою переконаність у тому, що камінь уже давно покинув нашу планету. Я ж, зі свого боку, палав праведним гнівом, адже вбачав у вивченні давніх напівстертих ієрогліфів можливість пізнати щось важливе і вражаюче. Ця справа ще довго ятрила б мені душу, якби не ціла низка наступних листів Ейкелі, що започаткували геть нову фазу жахливої історії пагорбів і одразу ж заволоділа моєю увагою.

Невідомі створіння, писав Ейкелі дедалі кострубатішим почерком, узялися за нього значно рішучіше, ніж раніше. Нічне гавкання собак у безмісячні ночі або коли небо було запнуте хмарами, стало просто нестямним, а коли Ейкелі їхав пустельною дорогою, на нього серед білого дня спробували напасти. Другого серпня, їдучи автомобілем до селища, він побачив повалене дерево, що перегородило шлях серед лісової гущавини; водночас гавкіт двох його величезних собак недвозначно попередив про близькість невідомих створінь десь неподалік. Що могло статися, якби собак не було поруч, він навіть не наважувався припускати, але відтоді більше не смів нікуди виходити без супроводу принаймні двох найвірніших і найсильніших псів. П’ятого і шостого серпня сталися ще дві дорожні пригоди: в одному випадку по його машині стріляли, а в іншому шалене собаче гавкання сповістило про близькість небезпечних створінь.

П’ятнадцятого серпня я отримав відчайдушного листа, що надзвичайно мене стривожив, і я щиро бажав, аби Ейкелі відмовився від потайливості і закликав на допомогу правоохоронців. У ніч з дванадцятого на тринадцяте серпня сталася і геть страшна подія: біля будинку почалася стрілянина, а вранці Ейкелі знайшов трьох зі своїх дванадцяти великих псів убитими. На дорозі були численні сліди кігтів, а серед них — сліди Волтера Брауна. Ейкелі почав телефонувати до Бреттлборо, щоб йому привезли нових собак, але зв’язок обірвався раніше, ніж він устиг щось сказати. Тоді він сам вирушив на машині до Бреттлборо і з’ясував, що монтери знайшли головний кабель перерубаним саме на дільниці поруч із самотніми пагорбами на північ від Ньюфейна. Однак тепер Ейкелі вирушив додому з чотирма новими псами та кількома ящиками набоїв для багатозарядної крупнокаліберної рушниці. Лист він написав у поштовому відділенні Бреттлборо, і я отримав його без затримки.

Моє ставлення до описуваних подій уже не було суто науковим, я взяв справу надто близько до серця. Було страшно за життя Ейкелі в його самотньому і далекому сільському помешканні, і до певної міри за моє також — через причетність до загадки пагорбів. Ці істоти могли і до мене дістатися. Чи вдасться їм і мене так само піймати у свої лабети й поглинути? У листі-відповіді я наполягав, щоб Ейкелі звернувся по допомогу і натякнув, що зроблю це сам, якщо він до мене не прислухається. Попри усі його заперечення, я висловив намір особисто відвідати Вермонт і допомогти роз’яснити ситуацію представникам влади. У відповідь на це я отримав телеграму з Беллоуз-Фоллз такого змісту:

ЦІНУЮ ВАШУ ПОЗИЦІЮ АЛЕ НІЧИМ НЕ ЗАРАДИТЕ. НЕ РОБІТЬ ЖОДНИХ САМОСТІЙНИХ КРОКІВ БО ЦЕ МОЖЕ ТІЛЬКИ ЗАШКОДИТИ НАМ ОБОМ. ЧЕКАЙТЕ РОЗ’ЯСНЕНЬ. ГЕНРІ ЕЙКЕЛІ

Однак справа набирала обертів. Після моєї відповіді на телеграму я отримав написану тремтячою рукою записку від Ейкелі, в ній ішлося про неймовірне: він не лише не відправляв мені телеграми, але й не отримував листа. Спішно проведене у Беллоуз-Фоллз розслідування виявило, що телеграму відправляв дивний рудоволосий чоловік з незвичайним, густим, монотонним голосом, і за винятком цієї інформації Ейкелі більше нічого не пощастило дізнатися. Поштовий службовець показав йому нашкрябаний олівцем оригінал тексту телеграми, однак почерк був зовсім незнайомий. Він звернув увагу, що в підписі були орфографічні помилки — Е-Й-К-Л-І, без другої літери Е. Висновки напрошувалися самі, але попри вочевидь критичне становище, Ейкелі не став їх робити.