Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Прочитавши лист, я припинив усі публічні виступи стосовно жахів у Вермонті. Аргументи моїх опонентів я залишав без уваги або ж туманно обіцяв повернутися до них пізніше, і нарешті дискусія затихла. Останні дні травня та весь червень ми з Ейкелі постійно листувалися. Щоправда, час від часу листи губилися, і ми були змушені відновлювати написане, витрачаючи чимало сил на копіювання. Головною метою було порівняти наші підходи до загадкових міфів і виробити узгоджений погляд на зв’язок між жахливими подіями у Вермонті зі структурою і змістом прадавніх легенд.

Насамперед, ми зійшлися на тому, що ці страхітливі істоти та пекельні Мі-Го з Гімалаїв були потворними втіленнями того самого жахіття. Були висунуті також захопливі зоологічні гіпотези, котрі я вирішив обговорити з професором Декстером із мого коледжу, попри категоричну вимогу Ейкелі нікому не розповідати, з чим ми маємо справу. Якщо я і порушив цю вимогу, то лишень через те, що вважав: на цій стадії попередження щодо небезпечності вермонтських пагорбів і гімалайських піків, на які намагались видертись відчайдушні дослідники, відповідають інтересам людства більшою мірою, ніж мовчання. Одним із конкретних завдань, що постало перед нами, було розшифрування ієрогліфів на злощасному камені, це мало зробити нас володарями таємниць більш глибоких і вражаючих, ніж усі, які дотепер знало людство.

Під кінець червня я, нарешті, отримав запис фонографа — з Бреттлборо, оскільки Ейкелі не довіряв залізниці, що проходила північніше. Ним опанувала параноя, яка стала ще сильнішою, коли зникли деякі з наших листів; він почав часто говорити про підступи деяких осіб, яких вважав агентами загадкових істот, їх таємною зброєю. Найбільше він підозрював похмурого фермера Волтера Брауна, що жив одинаком на занедбаному схилі пагорба поблизу густого лісу, і запевняв, що нерідко бачив, як той вештався у Бреттлборо, Беллоуз-Фоллз, Ньюфейні та Південному Лондондеррі, коли робити там йому було зовсім нічого. Більше того, він був упевнений, що чув голос Брауна за певних обставин під час однієї жахливої розмови, а одного разу виявив слід ступні або, точніше, відбиток кігтя неподалік будинку Брауна, що могло бути надзвичайно лихою ознакою. Цей слід був підозріло близько до відбитка ноги самого Брауна, і обидва сліди були повернуті один до одного.

Отже, запис прибув із Бреттлборо, куди Ейкелі приїхав пустельними дорогами Вермонту на своєму «форді». У супровідній записці він зізнався, що починає боятися цих доріг і навіть по продукти до Таунсенда їздить лиш засвітла. Ейкелі повторював знову і знову, що не можна наближатися до цих тихих і загадкових пагорбів, коли знаєш так багато, як він, і що скоро він збирається перебратися до сина в Каліфорнію, хоч як важко покидати місця, з якими тебе пов’язують спогади і родинні зв’язки.

Перш ніж прослухати запис на пристрої, який я взяв у адміністративному приміщенні коледжу, я уважно прочитав супровідну записку Ейкелі та листи, в яких згадувався цей запис. Як зазначалося, його було зроблено приблизно о першій годині ночі 1 травня 1915 року біля заваленого входу до печери на вкритому лісом західному схилі Темної Гори, там, де вона нависає над болотом Лі Свомп. У цих місцях постійно лунали дивні голоси, тому він і приніс туди фонограф, диктофон і восковий цидіндр, сподіваючись на добрий результат. Попередній досвід підказував йому, що найвдалішою має бути Вальпургієва ніч [38] В оригіналі вжито назву «May-Eve», ніч перед травнем, з 30 квітня на 1 травня. Саме на цю дату припадає Вальпургієва ніч. , або ніч Шабашу, яка згадується у потаємних європейських легендах, і він не був розчарований. Втім, слід зазначити, що він більше ніколи не чув голосів у цьому місці.

Окрім звичних лісових звуків, на записі можна було виокремити фрази якогось ритуалу, а ще ясно було чути голос людини; його Ейкелі, щоправда, так і не зміг упізнати. Це не був голос Брауна, а найвірогідніше, належав освіченішій людині. Другий голос, власне кажучи, був найважливішою частиною запису і радше нагадував якесь огидне дзижчання, що не мало нічого спільного з мовою людини, попри те, що голос цей вимовляв людські слова з хорошим знанням англійської граматики і вимови.

Схоже, що під час запису ритуалу фонограф і диктофон працювали не надто добре, і це було дуже прикро, беручи до уваги і без того притлумлене та нерозбірливе звучання; зрозуміти вдалося лиш окремі фрагменти. Ейкелі переслав мені власноруч зроблену стенограму, і, перш ніж увімкнути апарат, я її ще раз переглянув. Текст здавався радше незрозумілим і загадковим, аніж жахливим, хоча знання обставин запису і його походження надавало додаткової моторошності, яку годі було передати словами. Перекажу повністю геть усе, як спромігся запам’ятати, неодноразово прочитавши стенограму і прослухавши запис. Таке неможливо забути!