Іван Сенченко - Діамантовий берег

Добре Пилипові та хлопцям радити, коли у них в кишенях, крім дохлих жуків та старих шайб, підібраних на дорозі, нічого не було. А Тимофій, крім коржиків, ще дома запасся цукерками подушечками з повидлом; подушечки були дуже смачні; такий покорм міг пригодитися кожен день, кожну годину…

І тепер йому радять з цим багатством падати у воду! Хіба ж для того він їх од хлопців ховав, од дівчат і ласого Явтуха? Кричать: падай! А як же ти впадеш, коли жаль! А блохи тим часом не вгавають — кусають, штрикають, живцем п’ють кров Тимофієву.

І Тимофій метався, не знаючи, що робити: віддати себе на поталу блохам чи розлучитися з подушечками, начиненими смородинним, малиновим, вишневим, сливовим повидлом! Тимофій не знав, що робити, а блохи знали. Тіло у Тимофія було молоденьке, шкіра ніжна, кров у нього була солодка. Блохи, доп’явшись до Тимофія, аж п’яніли а сп’янівши, почали водити танок: бралися за руки, співали, брикалися, перекидалися. Блоха красуня призналася: «Цей Тимофій — ласий шматочок для нас!»

Тимофій махав руками, підскакував. Але коли одна блоха примудрилася і вкусила його за нижню губу, він втратив рівновагу: ліва нога його посунулася з стежки у придорожній бакайчик; туди ж, слідом за нею, опустився і її власник.

Минуло кілька секунд, і безодня поглинула Тимофія — тільки рюкзак стирчав на спині. Тим часом війнув вітерець, набігла хвиля, хлюпнула й покотилася далі, несучи за собою все люте плем’я тимофійоїдів. Дві чи три перелякані блохи зачепилися за Тимофіїв рюкзак, але наблизився Явтух, витяг вперед довгу верхню губу, дмухнув; одна блоха, підхоплена вихором, була зметена у воду; дві другі потрапили на зуб Явтухові, і він їх з’їв. Після цього Тимофій підвівся. На ньому не було ні єдиної блохи. І він зітхнув з полегкістю. Але полегкість ця за мить зникла. Тимофій мацнув кишеню. Там замість подушечок знайшов квашу. Серце його закричало, сльози виступили з очей.

Сухі подушечки були гарненькі. Лежали в кишені так тихо, що й непомітно було. А як розмокли, почали обтягати труси, доводилось їх раз у раз підсмикувати. Цього мало! Подушечки були солодкі, то й кваша з них стала солодка. Вона стікала з кишені на ноги, розмальовувала їх патьоками, до патьоків прилипали мухи і всяка погань.

З цукерками у Тимофія вийшло так само, як із коржиками. Як їв Пилипові й Женьчині, то з жалем хвалився: «А мені мати не дали, кажуть: грошей нема». Всі тоді співчували Тимофієві: сунули йому в рот що краще, а тепер що вийшло?

Тимофій заплакав, але не тому, що йому стало соромно — жаль було цукерок. Зранку б їх поїсти! А тепер що з них? Розмокли, розкисли!..

Він зашилив руку в кишеню, побарбався там і враз пожвавішав: хто сказав, що цього їсти не можна?

І почав їсти! Солодка кваша текла йому по руці, в солодкому були його підборіддя, ніс, щоки.

«Ех, Тимофію, Тимофію, глянь, на кого ти схожий!» — так повинна б була звернутися до хлопця його совість. Але, не звернулась: совісті у Тимофія не було.

Тільки Оля не брала участі у подіях. Дівчинка стояла, низько схилившись над маршрутною картою. Вона втратила напрям, завела кудись експедицію.

А їй же як довіряли! І як не довіряти! Адже вона перечитала всього Джека Лондона, всього Жюля Верна, Юрія Смолича, Миколу Трублаїні… У всіх кінцях світу побувала з своїми героями, всі океани виборознила вздовж і впоперек. Кого ж призначити штурманом експедиції, як не Олю?

Григорій Савич стояв збоку і думав. Помиляються хлопці, гадаючи, що він був захоплений географічними знаннями Олі. Правда полягала ось в чому. Ще з зими в учителя склалася думка, що Оля погано розбирається в картах. Щоб виправити цю хибу, він і призначив її штурманом експедиції. Перед походом Григорій Савич провів з нею кілька занять. Оля під час цих бесід дивилася на нього своїми великими розумними очима, неначе підтверджувала: «Еге ж, еге ж, все так і є, як ви розказуєте, і я вас добре розумію…»

Тепер Григорій Савич пильно позирав на Олю, і йому все ясніше і ясніше ставало: нічого в картах Оля не розуміла! Адже навіть чотирикласник може побачити, що треба було взяти повз розбиту громом сосну, а вона завела експедицію в болото.

До всіх цих подій Тимофієві не було ніякого діла. Він був заклопотаний своїми справами. Ще за п’ять днів до цієї події Пилип на археологічних розкопках знайшов бронзового жука. Жука цього він тоді сховав у кишеню, а коли він там завмер, проміняв Куприкові за пір’їну, котру, тікаючи через дорогу, загубив перепел. У Куприка жука виміняв Тимофій. Дав він за нього два гудзики. Тепер цей жук розкошував у Тимофієвому джемі і разом з черговою порцією цього наїдку потрапив Тимофієві у рот.