Іван Сенченко - Діамантовий берег

Ієреміада любила своє діло.

— Добре — одповіла Ієреміада — піду попрацюю. Для чого ж і вчили мене?

І почала ходити на роботу в колгоспну кухню.

Жила в селі баба Галущиха. Вона варила такі борщі, що коли хто сяде до столу, то не знає, що діє: їсть український борщ чи п’є той нектар, що його споживали старогрецькі боги, зібравшись на Олімпі.

В колгоспній кухні обидві й зустрілися — Ієреміада і баба Галущиха, котру вона зразу ж назвала Немидорою Харлампіївною. Ієреміаду баба Галущиха чукикала колись на руках, то й була вона для неї не дівчиною, а дівчинкою, навіть дитиною, а то й дитям.

«Ну що те дитя тямить у борщах? У технікумі навчалася? Технікум технікумом, а дитину треба навчити такі борщі варити, щоб робочий чоловік з’їв миску і сказав: «Якщо можна, то ще насипте».

Ієреміада не ставала впоперек Немидорі Харлампіївні і пильно, дослухалася. Немидорі Харлампіївні це подобалось. Але незабаром сталася обставина, яка ускладнила життя в колгоспній кухні.

Йдучи одного разу біля підкатів, де збиралися трактористи після роботи, Немидора Харлампіївна почула, як Семен Халява сказав: «Ієреміада такі борщі може варити, що куди тій Галущисі». Від цих слів Немидорі Харлампіївні аж дух забило. Другий тракторист, Лука Гречаник, докинув: «Торік, як орали на третій балці, запросили її нам їжу готувати. Вона й показала клас: Тангенс Петро три миски борщу упоров, по четверту підійшов, тільки пізно. Правда ж, Петре?»

Петро мав справжнє прізвище Сидоренко, однак всі його Тангенсом називали у вічі і поза вічі. Він удавав, що сердиться, то й тепер підніс Гречаникові кулака під носа й поцікавився:

— А такого Тангенса не бачив?

— Е, ні, ні…— позадкував Гречаник.

Немидора Харлампіївна, скориставшися з цього, мерщій чкурнула в кухню. І була все одно що варена. Ієреміада про подію біля підкатів нічого не знала. Побачила зов’ялу Немидору Харлампіївну і зразу до неї: «А чого це ви такі, бабусю? Може, нездужаєте? Чи не болить голова? Чи, може, серце? І проти серця є. Ось бачите, в пляшечці!» Набрала в кружку води, одрахувала з тієї пляшки крапель, дала випити Немидорі Харлампіївні, зібгала свій светерок, поклала в куточок на лаву, запрошує: «Приляжте, бабусю, воно одразу полегшає». Помогла прилягти, ще й черевики з ніг постягала і красиво рядочком біля лави поставила. Полежала трохи Немидора Харлампіївна, а як відпустило, почала нишком, ніби вперше побачила, придивлятися до Ієреміади. Висока, ставна, лице чисте, волосся підібране під косинку — ніде єдиної волосинки — погляд одкритий, а волошкові очі так і ваблять до себе. Немидора Харлампіївна з гордістю думала: «Від такої дівки перепаде не одному бідоласі. Недарма говорять і про студента Колю, і про Кучерявого, і про вчителя Григорія Савича». Але баба Галущиха не осудила Ієреміаду, а, навпаки, додала: «Так їм і треба. Бо коли хлопців у руках не держати — зледащіють, поганці!»

Отак, незважаючи на інцидент з трактористами, Немидора Харлампіївна віддала своє серце Ієреміаді. А незабаром ще дужче полюбила її.

Ієреміада кришила капусту й казала Немидорі Харлампіївні:

— У нас в технікумі, та й у багатьох кухнях, куди ми ходили на практику, вже поставлено машини, руками ні кришити, ні чистити не доводиться.

Це було новиною для Немидори Харлампіївни, і вона спитала недовірливо:

— Картоплю теж чистить машина?

— Чистить — ствердила Ієреміада — хоч вічка все ж доводиться руками виколупувати.

Розповідь збентежила Немидору Харлампіївну. Вона з сумом подумала: «Розледащів народ. Діди й прадіди руками чистили і нічого — жили і бога хвалили».

Ці думки викликали навіть підозру до Ієреміади. «Певне, чистити не хочеться, то й говорить про ті машини…» Галущиха прискіпливо глянула на Ієреміадині руки. Те, що побачила вона, вразило її.

Руки дівчини не кришили капусту, а строчили; за ними встежити було важко — тільки ніж мигтів та посувалися під нього пальці, довгі й гнучкі, як у піаністки.

У Немидори Харламиіївни було велике й справедливе серце. Стежила за тими пальцями, немов слухала музику. Вголос вона нічого не сказала, підвелася, стала по другий бік столу, взяла в руки ножа. В кухні зацокотіли два ножі.

Від літ баба Галущиха обважніла, руки в неї не були такі тонесенькі й легкі, як у Ієреміади. Але пальців своїх Немидора Харлампіївна не віддала на поталу часу. Хай Ієреміадині руки були куті з платини, срібла й лебединого пуху, хай. Але ж, крім цих благородних металів, є і бронза на світі. І проти Ієреміадиної платини, срібла і лебединого пуху баба Галущиха виставила найблагороднішу бронзу, ту, з котрої колись були куті мечі із котрої тепер виливають погруддя Героїв і Героїнь. Ієреміада ще не бачила в роботі Немидори Харлампіївни, а тепер побачила і ножа свого випустила. Стояла зачарована, трохи розкривши рота з ніжними рожевими губами. Як одійшла, сказала: