Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

— Гаразд, нехай.

І сів у кутку кав'ярні. Вираз обличчя мав дивний. Що ж, чоловіки рідко знають, як повестися в такій ситуації, навіть коли вони лише спостерігачі. Лінка приготувала каву, а для Рути заварила мелісу. Рута сиділа довше, ніж зазвичай. Сказала, що не має сили ані йти до університету, ані повертатися до спорожнілого дому. І, перш ніж піти, попрохала в Лінки пробачення за те, що — як сама висловилася — іноді поводилася як остання свиня.

Лінка зачинила кав'ярню й тепер прямувала Французькою в бік площі Вашингтона. Вона дуже любила ходити тут вечорами. Попри пізню пору, на вулиці кипіло життя. Навіть узимку тут гуляло чимало молоді, багато кав'ярень працювало, а тепер, коли надходила весна, було ще приємніше. Саська Кемпа скидалася на окреме місто в місті.

Пригадала собі, як почала тут працювати. Рута їй відразу сподобалася. А згодом, коли та зробилася нестерпною, Лінка негайно почала вбачати в ній ворога. Їй і на думку не спало, що в Рути можуть бути власні проблеми. Але жоден з нас не є самотнім островом. А може, ми таки самотні острови? Ми так мало знаємо про людей, що нас оточують, так легко роздаємо оцінки, чіпляємо ярлики...

Лінка сподівалася, що в Рути все якось владнається, її хлопець повернеться, а вона знайде собі когось відповідного для роботи в кав'ярні. Вона й не уявляла собі, як це можна завагітніти. Та ще й опинитися із цим самою.

Удома ввімкнула комп'ютер і спробувала побалакати з Адріаном у чаті, але він був недоступний. Певне, повимикав усе, щоб працювати над тим своїм проектом. Зате в чаті була Зуза, і Лінка про все їй розповіла.

— Мабуть, пошли їй той мій текст, про те, як розкохатися! — написала Зуза.

— Звісно!

Ні, певне ж, вона цього не зробить. Рута була... занадто дорослою. Та й уся ситуація дуже серйозна. Рута могла б образитися, подумати, що це хамство. Зрештою, у цьому випадку важко було розкохатися. Бо не про те йшлося. А про відповідальність та її відсутність.

До того ж, Лінка не дуже знала, про що писати далі в блозі. Чомусь її ідеї наразі вичерпалися. Усе-таки, це було дуже непросто — весь час писати й писати. Та й коли б вона мала час усім цим займатися? Постійно все завалює, а єдине, чого домоглася — отримала персональну хейтерку. Або ненависть з боку подруги. Може, нехай краще Оскар щось напише. Або Зуза. Бо в Лінки вже не було сили.

Зі щоденника Наталії.

Я вже тиждень не була в школі. Раніше ніколи б не подумала, що здатна на таке. Раніше я жодного разу не прогулювала школу. Не знаю, як це сталося, чомусь я втратила над цим контроль. Якось уранці вийшла з батькового дому з рюкзаком, повним підручників і зошитів, і відчула, що просто не можу туди йти. Я просто занадто слабка. Пішла до парку, того, що біля площі Вільсона, сіла на лавці й просто сиділа, доки не скінчилися уроки. Нічого не їла й не пила.

Після того, що сталося останнім часом, я, справді, хотіла бути чистою. Мені стає недобре, варто лише згадати, що я все це з'їла, що блювала. Навіть була тоді задоволена, що виблювала всю їжу. А потім прийшла огида, гіркота. Не хочу, щоб це повторювалося. Тепер, після цього всього, я більше не буду чистою. Хіба що довелося б зовсім перестати їсти. Мені не дуже це вдається, я ж не живу сама. Принаймні ввечері мушу сідати з ними до столу й щось там з'їсти, нема на те ради. Вага знову знизилася, та чомусь мене це більше не тішить.

Останнім часом не можу позбутися відчуття, що мені все летить з рук. Передусім школа. Я вже точно знаю, що не перейду до наступного класу. Це вже напевне. Мені загрожує «незадовільно » принаймні із трьох предметів. Може, за інших обставин я б напружилася, усе вивчила й просто виправила оцінки. Але мабуть, я більше не вмію вчитися. Ні на чому не можу зосередитися, мене огортають чорні думки, що нічого не вийде. Я б хотіла бути такою, як давніше, коли просто знала, що мушу, сідала й училася. Тоді йшла до школи, писала контрольні, відповідала, із цим ніколи не було найменших проблем. Не знаю, що зі мною сталося. Тепер на уроках мені постійно поморочиться голова, я не розумію жодного слова з того, що говорять учителі. А коли мене викликають відповідати, не можу й слова видушити. Тому я взагалі перестала туди ходити, бо навіщо, досить з мене цих постійних принижень і сорому.

Боюся, що з моїх мрій про медичний нічого не вийде. Як я могла бути такою дурною, як мені могло здаватися, що я туди вступлю? Просто раніше я ходила до слабкої школи, тому так добре й училася. І лише тут виявилося, як воно насправді. А насправді я — тупа дурепа, просто йолоп.