Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

Обсмикнула рукав. Вона однаково робила все це наполовину. Не здатна порізатися по-справжньому, занадто страшно. Усе-таки вона досі залишалася маленькою дівчинкою, яка плакала, розбивши коліно. А щоб порізатися насправжки — треба мати мужність. Вона б хотіла, але поки не зуміє, ще ні. Відчула, як у шлунку замлоїло. Може, усе-таки з'їсти хоча б йогурт. Бодай половинку. Вона почувалася такою слабкою. Може, вона занадто різко почала це голодування? Пішла на кухню.

Наталія сама не знала, як усе сталося. Відкрила холодильник, вийняла йогурт. А тоді побачила отой сирник із желе. З'їла його, тоді спагеті, залишене для неї на сковорідці. Поглинула холодну страву. А тоді ще й усі тістечка, які лежали у вазі на столі. Шматок твердого сиру. Ковбаски. Запила молоком із пляшки. Слинні залози працювали шалено, слина виділялася, мов у собаки. Ще шматок сирника, а далі їй зробилося до всього байдуже. Сопотська полядвиця. Решта тістечок. Насіння соняшника із шафки. Півпачки сніданкових пластівців зі смаком карамелі й шоколаду. Боже, яке все смачне! У неї паморочилася голова, неначе вона була п'яна. У животі відчувалася важкість. Наталії зробилося недобре, усе в кухні кружляло довкола неї. «Я справді сп'яніла. Сп'яніла від цієї їжі», — подумала дівчина. Заболів живіт. Вона побігла до туалету. Ледве встигла. Усе шубовснуло в унітаз. У роті відчувався гидотний присмак, але вона знову була чистою. Наталія захихотіла. «Отже, я наїлася, але в мені знову нічого немає. Хіба ж не чудово? Може, я б могла так іноді робити без жодної шкоди для дієти?» Почувалася вона прекрасно, наче ошукала весь світ.

У замку заскреготів ключ. Повернулися. Аліція гордо несла чи не п'ять паперових торбин. Батько аж ніяк не здавався задоволеним. Адже Наталія пам'ятала, що він ніколи не любив ходити по крамницях. Годі було й сподіватися, щоб він змінився. Зате Аліція сяяла. Простягнула Наталії одну з торбин.

— Це тобі, — сказала вона. — Приміряй.

Наталія зазирнула досередини. Там було щось кольору попелястої троянди. Сукня? 36 розмір. «Має підійти», — подумала Наталія. Невідомо чому, але вона дуже зраділа. Мабуть, через те, що вона вже давно не мала обновок. Худла — і це й був її спосіб ставати кращою. Швиденько побігла до ванної й приклала до себе сукню. Колір був чудовий, сукня мала гарний чималий викот, і пошита з такого тендітного матеріалу, що здавалося, наче то рожева цукрова вата або хмаринка.

Переодяглася в сукенку, яка виявилася вільною, мабуть, трохи занадто, але при такому фасоні це не мало великого значення. Колір підкреслював її темне волосся, Наталія виглядала просто чудово. Сукенка була короткою й відкривала частину стегон над колінами.

— Можна глянути? — гукнула з кімнати Аліція.

Наталія знизала плечима, роздивляючись свої стегна, але Аліція постукала у двері ванної, тоді Наталія відчинила.

— Супер! — засяяла Аліція. — Ти така струнка, у тебе бездоганна фігура, я б теж хотіла так виглядати. На жаль, у моєму віці це не так уже й легко. Наче я й схудла, але не здаюся такою стрункою, як колись... Зате ти точно схожа на модель!

— Справді? — запитала Наталія. Їй раптом зробилося приємно. Нарешті вона почула щось підбадьорливе, а не самі докори й поради нарешті перестати худнути. Нарешті хтось розуміє, як це важливо — мати гарне тіло.

— Дурепа ти, — озвався раптом батько. До Аліції, не до неї. — Таж вона худа, мов вішак. Узагалі не виглядає як жінка! Ви подуріли з тим худненням, що ви тільки собі думаєте!

І враз їй знову зробилося прикро. А Наталії так хотілося, щоб батько її похвалив. Вона вже й не пам'ятала, чи казав він їй коли-небудь бодай щось приємне? Аліція притихла, мабуть, їй теж стало ніяково. Чому батько так поводиться зі своєю новою дружиною? Може, Наталія й мала б радіти, зрештою, через неї він покинув маму, та чомусь її це зовсім не тішило. Вона відчула гіркоту. Не знала, чи то від того, що недавно виблювала, чи через щось інше...

Лінка ввімкнула комп'ютер, щойно увійшовши додому. Треба перевірити, чи не з'явилися нові коменти до її останнього тексту. Тепер, коли Лінка підозрювала, що Наталія — це і є «Приязна Анна», вона ставилася до них геть по-іншому. І думала, як їй учинити. Викрити подругу? Побачила новий коментар — і вже перше речення викликало в неї зливу емоцій.

Твоя стаття — суцільні нісенітниці.

Хіба це канони краси? Якісь неосвічені негритянки із глухого села? Якісь товсті смердючі баби із часів, коли жінки не лише виглядали як свині, а навіть не голили ніг чи волосся під пахвами? Купалися раз на рік, а у волоссі мали цілі табуни вошей та інших комах, а якщо й ні, то справжні поклади жиру? Ось твої канони, ось твоя культура. Бо справжня культура — це наша культура, наша цивілізація. Чому ти не глянеш на жінок Модильяні або не підеш бодай раз у житті до Великого театру на балет і не придивишся до тіл балерин? Вони стрункі, вони прекрасні, на противагу бабам, які на базарі Ружицького наминають ковбасу! Кожен пише так, як сам думає, а в тебе мислення селючки.