А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

— Зовсім незле, — відповів другий.

Я нашорошила вуха. Можливо, у мене й поганий зір, але на слух не скаржуся. Дуже скоро ми зрозуміли, хто там балакає. Маґнус, Фелікс та Бйорн Інґе обговорювали назву нового музичного гурту. Фелікс — мій сусід. Вікно його кімнати — просто над вікном моєї. Тому я знаю, яку музику він слухає.

— «Бойфренде»! — вигукнув Бйорн Інґе. — Here соmе The Boyfriends!

— Give it up for The Boyfriends! Що ж, звучить непогано!

Можливо, так і назвали б вони свій гурт, якби Фелікс усе не зіпсував.

— If I was your boyfriend, Id never let you go, — раптом замугикав він, як ото іноді мугикаєш собі під ніс, навіть не усвідомлюючи, що співаєш. — Keep you on mу arm girl, youd never be alone. I can be a gentleman, anything you want…

— Що? — урвав його Бйорн Інґе. — Що це було?

Голоси стихли.

— Це був Джастін Бібер? — запитав Маґнус.

— Н-н-і, — затинаючись, пробурмотів Фелікс.

— Так! Це був Джастін Бібер! — уже ствердно вигукнув Маґнус.

— От дідько, Феліксе! — вигукнув Бйорн Інґе. — Ти співав Бібера!

— Не співав! — верескнув Фелікс. — То мелодія з… хіт Майкла Джексона! Fuck Justin!

Так з’явилася назва «Фьокк Йостін».

Ми проминули кабінети восьмих, дев’ятих і десятих класів. Ось уже й спортзала. Дзвоник з уроку ще не продзвенів. Ще ніхто голосно не прошепотів жодної мерзоти мені в спину, не кинув жодним лайливим словом в обличчя. Однак на душі вже стало тоскно.

— Я знову зовсім скисла, — пробурмотіла я.

— Чому? — запитав Нільс.

— Чому???! — гнівно перепитала я. — Уявляєш, як це зле?!

— Та якщо Тея така дурепа набита, як ти кажеш, і зовсім співати не вміє, то вона нізащо не виграє Конкурс талантів цього року. Це ж добре? Хіба ні?

— Та воно добре, але трагічно для «Фьокк Йостінів»! Вони точно виграли б без неї!

Нільс повернувся до мене.

— То ти більше переживаєш за те, щоб вони виграли, а не за те, щоб провалилася Тея?

Я відвела погляд.

— Ага, — усміхнувся Нільс. — Тоді ти сильніше закохалася, ніж я собі гадав.

Я промовчала. Зніяковіла не від його слів. Ми з Нільсом ніколи не мали таємниць одне від одного. Він знає, хто мені подобається, і таке інше. Просто дивно було почути вголос від нього щось подібне. Я не вважаю, ніби маю право закохатися у когось. Та й у мене навряд чи хтось закохається.

Я так думаю…

— До речі, — звернув Нільс на інше. — Підеш коли-небудь зі мною на скейтрампу?

Я глянула на нього.

Зазвичай Нільс не питає, чи я кудись з ним піду, бо знає, що волію сидіти вдома. Однокласники вважають, що я страшенно сором’язлива, ніколи ні з ким не гуляю після школи й майже ніколи не розтуляю рота на уроках. Насправді я не аж така сором’язлива. Просто не люблю, коли на мене витріщаються. А вони саме витріщаються, щойно я заговорю чи з’явлюся на скейтрампі.

— Ненадовго, га?

Я наморщила носа.

— Ну будь ласочка! — наполягав Нільс. — Бйорн Інґе й Фелікс дражнять мене, що я не маю друзів. Але ж це не так. Я маю тебе!

Мені аж сльози виступили на очах.

Трохи від радості. Але більше від смутку. Я ж розуміла, що мали хлопці на увазі. А мали вони на увазі те, що я як друг — порожнє місце.

— Невелика радість дружити зі мною, — пробурмотіла я.

— Ну, дружити з тобою — не найгірший варіант, — заперечив Нільс.

Саме тому нам так добре удвох, Нільсові й мені. Ми чесні одне з одним. Я серджуся і фиркаю, коли Нільс поводиться по-дурному, а він ніколи не намагається прикрасити правду, якщо це стосується мене. Каже усе, як є.

Я не найгірший варіант… Селіна в паралельному класі має церебральний параліч і пересувається на візку, а Бірк з іншого паралельного класу має величезний шрам від опіку через усе тіло й половину обличчя. Улітку його, ще й до того, укусив кліщ.

У сьомих класах я на третьому місці серед найгірших претендентів на дружбу. Це трохи втішає.

— Окей, — кажу я. — Якось піду з тобою на рампу.

Я завжди знаю, коли Нільс усміхається.

Мама каже, що він усміхається від вуха до вуха, і це правда. Його обличчя розділяється ротом ніби надвоє. Очі майже зникають, видно лише дві вузенькі щілинки над щоками. Я навіть з віддалі кількох метрів бачу ту потішну мармизу.

Коли Нільс усміхається, радію усередині. Не закохано млію, а просто дуже тішуся, що він є. Не смію навіть думати, як склалось би моє життя, якби ми не опинилися в одному класі й не стали друзями.

Ні, він не захищає мене в школі від інших. Нільс нижчий зростом і за мене, і за більшість дівчат. Геть миршавий, якщо бути зовсім чесною. Хлопці-однокласники, наприклад, ніколи не кличуть його поганяти в футбол на перервах.